очі, рівненькі зуби, специфічне почуття гумору й розум завжди будуть на потім. Анеля повинна підтримувати сестру, а натомість поводиться як стерво. Як бездушна лялька.
Іван не зразу помітив, як самовпевнена посмішка зникла з обличчя Анелі, натомість здивування змінилося розгубленістю. Тоді вона не витримала:
– Чого вилупився?
– Ти ш-шось хотіла, чи так, поприкалуватись?
– Та пішов ти!
Анеля вийшла з кімнати, гримнувши дверима, а Іван розвернувся до Ілони й відповів із майже щасливою усмішкою на її вирячені від подиву очі:
– Ну, ти жри лимони, запивай молоком з медом і не заший книжку – вона на мене записана.
Хлопець ішов додому й усміхався. Як не дивно, але саме тепер напруження зникло, тому він почувався розслабленим та задоволеним. Іван знову й знову згадував сутичку з Анелею й тріумфував. Уперше дивився на неї не як засоромлений пацан, а як оцінювач, як чоловік. Він бачив її по-іншому, так само, як наступної миті по-іншому бачив Ілону. Він навіть уявив, якою б дівчина була, якби операцію робив лікар умілий та небайдужий.
Іванові здавалося, що нічого не змінилось, та одночасно він був певен, що бачить усе навколо по-іншому. Юнак іще не розумів своїх нових вражень, але вже відчував, що дивиться в правильному напрямку. У ньому зароджувалося щось нове й хвилююче, і ці відчуття наповнювали його легкістю та силою.
Іван постукав у двері татового кабінету об одинадцятій. Люди в черзі, які до того лише спостерігали, як він пробирається до дверей, усі разом почали невдоволено гудіти, а дехто вже рвався перехопити його. Хлопець розгубився, але одночасно розумів, що пояснити нічого не зможе. Його не пустять. Тому швидко відчинив двері і, забігши всередину, ледь не гримнув ними, зачиняючи просто перед розлюченою жінкою.
Коли Іван повернувся, перед ним стояла не менш розлючена медсестра. Причому новенька, зовсім молода, яка не знала, хто він.
– Ти на медогляд?
– Ні.
– То чого влітаєш без дозволу? У лікаря пацієнт, а за дверима черга. І тебе в ній не було.
– Але я…
– Ніяких «але»! Вийди.
– А якщо в мене внутрішня кровотеча?
Іван ляпнув фразу, яку кілька разів чув удома, і побачив, що медсестра розгубилась. Уся її бравада зникла, дівчина тривожним поглядом швидко окинула юнака, а тоді стала ще злішою. Вона набрала повні легені повітря, та в цей момент з оглядової, знімаючи рукавички, вийшов тато.
– Іване? Щось сталося?
Медсестра закашлялась і недобре примружила очі, дивлячись на Івана.
– Ні, нічого не сталось. Удома сумно… Можна мені трохи в тебе побути?
Тато здивовано звів брови, але погодився:
– Одягни халат і сядь десь у куточку. Тоню, підготуй оглядову.
Медсестра стисла губи й мовчки зникла в сусідній кімнаті. Поки тато виписував
