думку. Він спостерігає, що людські істоти за природою тяжіють до парування не лише для того, щоб створити потомство, як у тварин, а й для того, щоб забезпечити собі гарне життя, організувавши роботу та забезпечивши розподіл благ. Подружнє кохання є розумним та спокійним почуттям, яке може ґрунтуватися на чеснотах шлюбного партнера: чесноти мають як чоловіки, так і дружини, хоча вони й відрізняються між собою. Зрештою, зміцненню зв’язку між чоловіком і дружиною сприяють діти: не випадково подружжя без дітей легше розлучаються. Відтак, між чоловіком і дружиною існують (або принаймні мають існувати, й добре, якщо існують) любовні стосунки, які для Арістотеля, як він чітко стверджує, є й корисними, і приємними, що поєднують двох людей, чиї відносини неминуче позначені статевими відмінностями.
Проте, крім philía, існує інше кохання, éros, яке викликають стріли бога, що має те саме ім’я, тобто існує пристрасть, пов’язана із почуттями кохання.
Як і коли жило це кохання? У світлі того, що ми же побачили, можна з упевненістю стверджувати, що, як правило, воно не живе у шлюбі; більше того, його немає й у позашлюбних стосунках з усіма їхніми подальшими ризиками, про які вже згадувалося.
Утім, у чоловіків були більш інтимні стосунки, у яких міг практикуватися цей вид кохання: стосунки з páis, тобто буквально – з юнаком, що дало назву цим стосунками: педерастія (від слова páis). Варто пояснити, що визначати ці стосунки як «гомосексуальні» буде помилкою, якої часто припускалися в минулому. Насправді греки не знали ні цього слова, ні цього поняття. Вони не могли їх знати, оскільки їхнє розуміння мужності відрізнялося від нашого, яке проявляється лише у стосунках із жінками, а не з чоловіками. До того ж у цьому випадку обов’язковою умовою є те, що пасивним партнером був би páis, тобто той, хто лише стане чоловіком – але через вік їм ще повністю не став. Пара, що складалася з двох індивідів чоловічої статі, загалом цілком сприймалася в суспільстві та культурі, якщо була анаграфічно «асиметричною», тобто якщо існувала різниця у віці між дорослим «коханцем», так званим erastés, і юним «коханим», так званим erómenos.
З цієї анаграфічної асиметрії впливає різниця в досвіді, яку відчуває дорослий і починає відігравати роль вихователя стосовно юнака в той момент, коли він готується з потенційного громадянина перетворитися на справжнього громадянина, здатного виконувати свої громадянські та політичні права. Коханець, таким чином, виконує громадянський обов’язок, сприяючи вихованню нового члена поліса. Саме тому за цих умов для греків стосунки між двома особами одної статі (завжди чоловічої, звісно ж: у жінок, як побачимо, все зовсім по-іншому) сприймаються в суспільстві. Ці стосунки практикуються цілком відкрито, й про це свідчать сліди такого кохання, які ми бачимо в композиціях стародавніх ліриків, котрі зазвичай писали для юнаків, що їх у Греції вшановували як богів.
Переказують: коли поета Анакреонта запитали, чому він складає поеми для хлопчиків, а не для богів,
