Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана - Анатолій Дімаров страница 36

Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана - Анатолій Дімаров Великий роман (Фолио)

Скачать книгу

style="font-size:15px;">      Олька неохоче звелася, хитаючи налитими стегнами, вийшла на кухню.

      – Я нікуди не поїду! – повторила згодом вона. – Їдь сам, а мене не чіпай!

      Гайдук мовчки доїв холодець. Нічого, окрім їжі, його, здається, зараз не цікавило.

      Потім запалив сигарету. Похитуючись на стільці, вперше глянув на Ольку.

      – Ти чуєш, я не поїду! – вже з ненавистю закричала вона.

      – Не поїдеш, – озвався благодушно Гайдук. Дістав складаний ножик, висипав на стіл сірники. Вибрав один, став ножиком зрізати головку.

      – Я краще заміж вийду!.. За першого німця!.. – З Олькою вже починалася істерика.

      – І заміж вийдеш… За німця…

      Гайдук продовжував стругати сірник. Загострив старанно кінчик, розглядав навпроти світла.

      – Я до коменданта піду! – вереснула Олька.

      – І до коменданта підеш… – Ще раз підніс до світла сірник. Видно, лишивсь задоволений: склав ножик, непоспіхом сховав до кишені. І враз досі благодушне обличчя його стало крижане і нещадне. – Руки!.. Руки на стіл!..

      Олька шарпнулася, спробувала зірватися з стільця, але її права рука з ідеальними, старанно наманікюреними нігтями вже була припечатана важкою Гайдуковою долонею. Ухопив, притиснув щосили і блискавичним натренованим рухом загнав сірник під наманікюрений ніготь.

      Й одразу ж одпустив.

      – Отак буду щовечора заганяти по сірникові. Як вечір, так і сірник. Поки не поїдеш зі мною…

      Звівся, оддуваючись сито, пішов у спальню. Слухав дикий Ольчин вереск, посміхався: повищи, повищи! А ти ж що, голубонько, думала? Жартувати з Гайдуком? Гайдук сам жартувати вміє!

      Роздягнувся, повісив акуратно мундир, ліг у свіжо постелене ліжко. «Для німця старалася… Що ж, ми не горді, – поспимо й на постелі, для іншого засланій… А ти повищи…»

      З насолодою випростався, натягнув подушку на голову. І одразу ж заснув…

      Олька в спальню так і не прийшла: лягла у вітальні на канапі. Гайдук застав її ще сонною: обличчя опухло від сліз, права рука лежить на подушці, біліє оббинтованим пальцем. Намотала бинта – на сто пальців вистачило б.

      Будити Ольку не став – вийшов тихенько на кухню.

      Снідаючи, згадав офіцерика, як той висів учора на паркані. Після такого напою повиснеш: тиждень власні кишки підбиратимеш! Вдруге не потягне до чужих молодичок у гості.

      Посміхнувся вдоволено, допив каву, звівся. Одягаючи кашкет, строго сказав до прислуги:

      – Хазяйці, як проснеться, передай: хай збирається. Будемо переїжджати в село. – Хотів додати, щоб збиралася й вона, прислуга, та враз передумав: обійдеться! І без прислуги буде хороша. Менше про офіцериків думатиме. Отак, фрау Ольго!..

      У комендатурі вже на нього чекали: як тільки Гайдук появився в приймальні, черговий одразу ж показав йому на двері кабінету: заходь. У кабінеті вже були комендант, бургомістр, начальник районної поліції і якийсь низенький опасистий німець у цивільному: світлий, спортивного крою піджак,

Скачать книгу