ється в садку.
Весна тільки що наступала, й у саду земля ще була мокра від розталого снігу. Дерева стояли чорні від вогкості, а в повітрі тхнуло гниллю.
– Здоров був, – сказав Андрій, зайшовши в сад. – Працюєш?
Микола ретельно обрізував бруньки на деревах.
– Працюю, – відповів він, простягаючи руку. – Сідай он на лаві.
Андрій сів, зірвав якусь травину й поклав її в рот, бо не знав, як почати розмову. Потім зважився казати просто.
– Був я вчора на вечірці і познайомився з Галею, – почав він і спинився, щоб подивитись, яке враження зробе на Миколу такий вступ.
Той мовчки хитнув головою, силкуючись.
– Ну, і що? – спокійно запитав він, коли гілка була нахилена.
Його спокій здався Андрієві образливим. Він гадав, що Микола кине свої пилки й ножиці, зрадів, сяде коло його на лаві й буде нетерпляче розпитувати, чи здорова Галя, чи не переказувала чого. Тому Андрій залишив свій тихомирний тон і сказав різко:
– А те, що тобі треба кинути її… Чуєш? Знайшов у кого закохатись! Як ти її не кинеш, вона закруте тобі ще більше голову, а тоді спину покаже. Знаєм ми таких!
Тепер Микола дійсно сів коло його й роззявив рота від здивування. В голові його забігали думки про зраду, а в серці заворушилась ревність.
– Ти бачив щось? – спитав він важко. – З ким вона була?.. Скажи, ти ж товариш…
Побачивши, що його слова занадто вразили Миколу, Андрій навіть трохи злякався, – так вмент змінилось обличчя Миколи й голос його зробився придушеним і хриплим.
– Ні, ні, не те, – поспішив заспокоїти він Миколу. – Я тільки хотів сказати, що вона дуже жагуча. Ти спитаєш відкіля в мене такі відомості? Це, дорогий мій, по ній самій видно. Очі в неї, знаєш, так блискають і рот підозріло великий. І взагалі вся постать… А хто жагучий, той мало постійний. Побаче чоловіка більш статечного з фізичного погляду, ніж ти, – й прощавай, Миколко… Ось це я хотів сказати. А ти вже казна-що вигадав.
Андрій почув, що йому вже не пощастить відіграти ту трохи протекторальну роль, яку він задумав на себе взяти. Хотілось було по-батьківському поговорити з Миколою, витримати тон старшого, дати йому деякі поради, а тепер доведеться здавати свої позиції. Річ в тому, що Микола мав більший за його досвід у справах кохання, і самолюбство Андрія від цього часом дуже страждало. Сьогодні він хотів дати реванш, та бачучи, що заходи його марні, розсердився сам на себе за невміння використати обставини.
– Он що, – здивовано протягнув Микола, вмент заспокоюючись. – Ну, й дурний же ти! Налякав мене. Відносно жагучості, то нічого. Не колоду ж любити. До того ж вона мене вже чотири місяці кохає…
– Нічого не значить, – похмуро бовкнув Андрій.
– Ні, значить дуже багата Галя задля мене ідеальна дівчина. Я такий радий, що знайшов її серед дешевеньких гімназисток з їх вічними завитушками і думками про хлопців, – з видимою втіхою промовив Микола, віддаючись солодким мріям про кохану.
– Де ж ти знайшов її? – глузливо запитав Андрій. – Чи не серед проституток?
Обличчя Миколи зробилось серйозним.
– Це дурне, кинь. Що було, то пройшло. «Быль молодцу не в укор»…
Трохи помовчали.
– А чи швидко я буду хрещеним батьком? – злісно кинув Андрій.
Микола не зрозумів одразу його слів, але побачивши в’їдливу посмішку Андрія, збагнув, на що той натякає.
– Ех, ти, йолоп, – пробубонів він, підводячись і складаючи ножиці й пилки різних ґатунків у фахову скриньку. – Я, брате, про це зовсім не думаю… мені це здається недоладним, бридким… Ти не знаєш, як любо ми кохаємось… так тихо, тихо. Мені лише хочеться цілувати її ніжно без краю. Ти, мабуть, ніколи серйозно не любив, тобі це незрозуміло. Я руку поцілую й щасливий… Це пережить треба. Галя на мене подіяла доброчинно: раніш я хилявся по проститутках, а тепер дав собі слово цього не робить…
При останніх словах Андрій одразу забув про свою злість і протекторальний тон і жваво підхопив:
– Ось це цікава річ і вона мене цікавить, бо ти людина бувала.
– Дійсно, я людина бувала, – не без самозадоволення промовив Микола, знову сідаючи. – В цім ділі я маю досвід, як молодий бог. Але тепер я ветеран. Нізащо. Дав слово не зраджувати Галю. А як що ти дуже цікавишся, то я маю тобі порекомендувати одну свою знайому… частенько раніш я заходив до неї в гості… Вона дуже зручна: по-перше, сімдесят п’ять відсотків, що не заразишся, а по-друге – недорого бере. Я навіть можу тебе повести до неї.
Цією пропозицією Андрій був поставлений перед питанням, котре він даремно намагався розв’язати вже не один раз і раніше. Він вважав
