й важчим.
Блискавкою пронеслась в голові думка, що Куся вагітна від нього, що в неї буде дитина, що він незабаром зробиться батьком.
Буде хлопчик, неодмінно хлопчик; він буде тримати його на руках. Те хлоп’я буде казати йому: «Папа, папа!» Буде простягати до нього рученята.
«Папа! Папа!»
А камінь робився важчим.
Віктор не хотів вірити.
– «Я, учень сьомого класу, батько? Та ні, цього не може бути!»
– Та кажи, що з тобою?
Куся витерла очі.
– Ну, пам’ятаєш, мене почало нудити. Я думала, що то від шлунка. Пішла до лікаря. Він обдивився, розпитав і каже, посміхаючись: «Дитятко, ви вагітні». Подивився на мене так… особливо. Як же мені соромно стало! Ледве припленталась додому. Що робити?
Віктор захолонув. Думка про те, щоб кинути навчання, примусити й її залишити гімназію, одружитись, несміливо промайнула в мозку, та він зразу ж відкинув її далеко з ненавистю й презирством як недоладну. Чорна й невблаганна думка про смерть замість неї виринула й гадюкою вилася в голові.
«Аборт? Ні, це не улаштовує справи. Це злочин. Одне, одне залишається їй і мені…»
Смерть уявлялась йому в вигляді темряви. Все навкруги темне й сам він темрява. У цій темряві треба жити.
А Бог?
Бог…
Так, треба молитись. А що ж поможе? Самогубство – гріх. Треба йти молитись, щоб він простив.
На хвилину в мозку заворушилась думка про пекло, те пекло, котре уявляє собі простий народ. Казани з смолою, розпечені сковороди, чорти з веделками, хвостаті, чорні, як вугілля, гидкі, як образа.
Навіщо я вірив?
Ні, ні, так гадати гріх. Це воля Божа. Померти, померти…
Потім на душі стало спокійно, тихо й безтурботно.
– Кусю! Залишається одно – самим собі смерть заподіяти. Нічого іншого я не пригадаю.
Очі Кусі забігали. Вона знову заплакала.
– Нізащо, нізащо! Я жити хочу, я молода. Я не бідна… А ти… боягуз!
Це слово образило Віктора. Він вжахнувся цього слова, й спокійний його настрій поплив кудись геть, а на душі знову зробилось холодно й темно.
Що ж робити?
– Я все сама зроблю.
– Аборт?
– Хоч би й так. Іди, іди зараз звідціль.
Це теж образило Віктора. Він несвідомо сів на стілець і замислився.
Думки літали роєм, і Віктор не міг стежити за ними.
«Вона аборт хоче зробити? Що ж з того буде? Що буде?»
Далі він не міг думати. На цім місці думки почали бігти кудись убік, зачіпаючи зовсім нецікаве.
– Котра зараз година? Мабуть, рано ще? Може, піти з Кусею в театр?
Тут він згадав, що сьогодні Куся нікуди не піде, й зараз же питав себе:
«Чому?»
– А, вона вагітна!
Зробилось весело.
Справа вже не така страшна, як здавалось раніш.
«Ну, вагітна то й вагітна. Зробить
