Невеличка драма. Валер’ян Підмогильний

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Невеличка драма - Валер’ян Підмогильний страница 22

Невеличка драма - Валер’ян Підмогильний Рідне

Скачать книгу

все забороненими, отже, дуже небезпечними. Він стурбувався, вийшов навіть із помешкання подивитись, чи не підслуховує хто, хоч вдома, крім малої дочки його, була ще тільки німкеня, фрау Гольц, яка вже спала й поза тим взагалі недочувала. Все-таки кооператор похитав головою і подумав: «Напрасно вони про це говорять. Напрасно».

      Марта слухала, прихилившись спиною до плахти, що висіла над ліжком за килим. Одноманітна і дуже, зрештою, нудна розмова, яка не потребувала від неї ні заохочення, ні навіть втручання, була дівчині до вподоби. Бо присутність усього товариства була їй важка. Кожен день додавав їй неспокою, який на посаді вона ще стримувала, а вдома майже з ним не боролась. Квіти, прислані їй останнього разу, вже встигли зів’яти, і вона викинула їх, усохлі, з гнівом, вона навіть кошика спалила, а все ж у її грудях лишилась їх біла присутність, як необорна спрага. Дівчина бачила їх у сні – ними вкриті були цілі поля, гори, круті взбережжя річок, де вона ходила, але, доторкнувшись до їх пелюсток, вона замість м’якості почувала ріжуче лезо, колючі заховані терни, що ранили в кров її долоню. І ці рани приймала її душа. «Може, я хвора?» – думала вона. Та й справді, вона слаба була на ту ніжну й непереможну недугу, що таїться в надрах землі й людського тіла, за переказом із землі повсталого, – на недугу прагнення до сонячного палу, що без кінця обертає плодющу вогкість життя.

      До приїзду Дмитра й до візиту нового знайомого Марта поставилася цілком байдуже. «Все це не те, не те», – подумала вона десь потай. Спочатку спробувала грати ролю веселої і чемної господині, але нові гості за розмовою ніби про неї й забули. Тоді й вона перестала на них зважати. Кімната щораз більше сповнювалась тютюновим димом, що поволі облягав лампу під скляним абажуром у формі тюльпану. Кутки в кімнаті потемніли, і дівчині починало здаватись, що вона далі й далі відсувається від людей, що коло неї сиділи, і з тої далечі бачила їх так, як краєвид, коли на нього глянути в широкий кінець біноклю.

      – Благословіть форточку одкрить, – сказав до неї кооператор. – А то тут газова атака.

      Марта здригнула.

      – Відчиніть краще грубку, однаково витягне, – сказала вона. – Ви вже все, товариство, переговорили?

      – Ми торкнулися багатьох питань, – сказав Славенко, – але говорив, власне, я сам, бо товариш Дмитро з причин, йому ближче відомих, не вважав за потрібне заперечувати моїх тверджень, хоч і не погоджувався з ними.

      – Бо ви казали не те, що думаєте, – похмуро сказав Дмитро.

      – Ви берете на себе невдячну роль читати в моїй душі, – зауважив Славенко.

      Йому ніхто не відповів, і небезпека мовчанки раптом повстала в кімнаті. Але Славенко не дав їй поширитись і промовив, підводячись:

      – За тим, товариство, дозвольте дякувати за приємно згаяний час та перепросити наприкінці, що я прийшов незапрошений і, може, навіть перешкоджав своєю присутністю.

      – О, ні, заходьте й далі, будь ласка, – сказала Марта.

      – З радістю скористуюсь вашим запрошенням при першій же нагоді, – відповів професор,

Скачать книгу