досить серйозно.
– Побий мене лиха година, коли це не чаклунство! – сказав коваль. – Такому пожильцеві тільки копит бракує.
Прийшов він дуже занепокоєний. Господарі хотіли були повести його нагору, до тієї кімнати, але містер Воджерс, здавалося, зовсім не квапився і вважав за краще розмовляти в коридорі. На тому боці вулиці з тютюнової крамниці вийшов учень Гакстера і почав відчиняти віконниці. Його запросили теж взяти участь в обговоренні. За кілька хвилин, як завжди, підійшов і містер Гакстер. Англосаксонський дух парламентарного способу врядування виявився й тут: розмов було багато, а рішучих дій – жодних.
– Необхідно встановити факти, – наполягав містер Сенді Воджерс. – Обміркуємо, чи розважливо буде ламати двері нагорі. Доки двері не поламано, їх завжди можна поламати, але коли двері уже поламано, їх не зробиш знов цілими.
І раптом двері нагорі відчинилися, і всі з подивом побачили, як сходами почала спускатися закутана постать Незнайомця, що дивився на них зловісним поглядом своїх незвичайних скляних очей. Він повільно пройшов коридором і зупинився.
– Гляньте сюди! – сказав він, ткнувши пальцем у рукавичці.
Глянувши, куди показав Незнайомець, вони побачили пляшку з настоянкою під дверима до льоху. А він увійшов у вітальню і з несподіваною швидкістю злісно грюкнув дверима в них перед самим носом.
Ніхто не мовив і слова, доки не завмер грюкіт зачинених дверей. Всі здивовано перезирнулися.
– Ну, знаєте, це вже перевершує… – почав був містер Воджерс і не докінчив фрази.
– Я пішов би й поговорив з ним, – сказав він містерові Голу. – Я зажадав би від нього пояснень!
Потрібно було чимало часу, щоб підбити на те хазяйчиного чоловіка. Проте нарешті він таки насмілився й постукав у двері.
– Вибачте… – тільки й устиг вимовити містер Гол.
– Геть к бісу! – люто гримнув Незнайомець. – І зачиніть двері.
На цьому й скінчилися переговори.
VII. НЕЗНАЙОМЦЯ ВИКРИТО
Незнайомець, зайшовши у маленьку вітальню заїзду о пів на шосту ранку, залишався там майже до полудня. Штори в кімнаті були спущені, двері зачинені, і після того, як він вигнав Гола, ніхто не наважувався туди наближатись.
Весь цей час Незнайомець нічого не їв. Він тричі дзвонив, останній раз розлючено і довго, але ніхто не відгукувався.
– Буде він у мене пам’ятати «геть к бісу», – бурмотіла місіс Гол.
Чутка про нічне пограбування вікарія уже встигла облетіти місто, і люди зіставляли ці дві події. Гол у супроводі Воджерса відвідав містера Шеклфорса, суддю, і просив у нього поради. Нагору ніхто не відважувався йти. Що робив Незнайомець – було невідомо. Час від часу чулося, як він розлючено ходив по кімнаті, двічі чули, як він вибухав прокльонами, дер якісь папери та трощив пляшки.
Юрба наляканих, але цікавих людей
