Гол досі не повернувся. Вона давно вже обміркувала цю сцену і прийшла з маленькою тацею, на якій лежав неоплачений рахунок.
– Ви просите подати вам рахунок, сер? – спитала вона.
– Чому мені не приносили снідати? Чому не приготували мені нічого їсти і не озивалися на мої дзвінки? Ви думаєте, я можу жити не ївши?
– А чому ви не сплатили за моїм рахунком? – відповіла місіс Гол. – Ось що хочеться мені знати.
– Я три дні тому сказав вам, що чекаю переказу і…
– А я три дні тому сказала вам, що не хочу чекати ніякого переказу. Вам нічого нарікати, що запізнюється сніданок, коли п’ять днів не сплачуєте за рахунком.
Незнайомець лайнувся – коротко, але цілком виразно.
– Ви там не надто! – почулося з буфету.
– І я буду вдячна вам, сер, якщо ви свої лайки залишите при собі, – сказала місіс Гол.
Незнайомець зараз більше ніж будь-коли скидався на розлюченого водолаза в скафандрі. Всі присутні відчували, що місіс Гол бере над ним гору. І його подальші слова ствердили це.
– Послухайте, моя мила… – почав Незнайомець.
– Я вам не «мила»! – огризнулася місіс Гол.
– Я ж казав вам, що не одержав іще переказу.
– Знаємо ми такі перекази! – сказала місіс Гол.
– Але ж у кишені в мене…
– Три дні тому ви заявили, що у вас на соверен не набереться.
– А тепер я знайшов ще трохи.
– О! – скрикнув хтось із буфету.
– Цікаво, де ви їх знайшли? – зауважила місіс Гол.
Це, очевидно, страшенно роздратувало Незнайомця. Він тупнув ногою.
– Що ви цим хочете сказати? – спитав він.
– Те, що мені цікаво, де ви знайшли гроші, – відповіла місіс Гол. – І перше ніж я подам вам новий рахунок, або принесу снідати, або взагалі зроблю що-небудь для вас, ви мусите пояснити мені дещо, чого не розумію ні я, ні хто інший і що всі бажають зрозуміти. Я хочу знати, що зробили ви з моїм кріслом у вашій спальні, я хочу знати, як то сталося, що ваша кімната була порожня, і як опинились ви в ній знову? Хто спиняється в цьому будинку, той увіходить крізь двері: таке тут правило. А ви його порушили, і я хочу знати, яким способом ви ввійшли? Я ще хочу знати…
Незнайомець раптом підняв угору стиснені в кулаки руки в рукавичках, тупнув ногою і крикнув «годі!» з такою силою, що місіс Гол зараз же вмовкла.
– Ви не розумієте, хто я і що я таке? – сказав він. – Гаразд. Я вам покажу. Справді, покажу!
Він приклав долоню собі до обличчя, а потім відвів руку. На місці, де мала бути середина лиця, зазяяла чорна порожнеча.
– Нате! – сказав Незнайомець.
Він ступив крок уперед і подав місіс Гол якусь річ, яку вона, вражена різкою зміною в його обличчі, механічно взяла в руки, але, глянувши на неї, заверещала, впустила долі і відсахнулась. Ніс –
