очі й трагічним жестом притискаючи руку до лоба.
Раптом щось ухопило його за комір, міцно струснуло, і в голові в нього зовсім замакітрилось.
– Не будьте дурнем! – гукнув Голос.
– Це вже я збожеволів… – сказав містер Томас Mapвел. – Кепська справа. І все через ті кляті черевики. Справді, збожеволів. Або це – привид.
– Ні те і ні те, – мовив Голос. – Слухай.
– От бевзь, – сказав містер Марвел.
– Та стривай же! – Голос тремтів, ледь стримуючи роздратування.
– Ну? – зойкнув містер Томас Марвел, відчувши, як щось невидиме штурхнуло його пальцем у груди.
– То ти думаєш, що це примарилось?
– А то ж як? – спитав містер Томас Марвел, чухаючи потилицю.
– Гаразд, – з полегкістю мовив Голос. – Тоді я кидатиму в тебе камінцями, доки ти не почнеш думати інакше.
– Та де ж ви?
Голос не відповів нічого. У повітрі просвистів камінець, пролетівши біля самого плеча містера Марвела. Повертаючись, він побачив, як камінець підстрибнув угору, пролетів дугою, на хвилину завис у повітрі і впав йому до ніг з майже невловимою швидкістю. Він був занадто вражений, щоб ухилятися. Ще свист – і камінець, ударившись об його голий великий палець, відскочив у рівчак. Містер Томас Марвел дриґнув ногою і зарепетував. Потім кинувся тікати, наштовхнувся на якусь невидиму перепону, полетів шкереберть і, коли отямився, уже сидів на землі.
– Ну, – промовив Голос, коли й третій камінь, описавши криву, завис у повітрі над головою бродяги, – то це все тобі мариться?
Замість відповіді містер Марвел зробив одчайдушну спробу встати і знову покотився на землю. Хвилинку він лежав спокійно.
– Якщо ти ще будеш пручатись, – попередив Голос, – я дам тобі цим камінцем по голові.
– Здорово, – сказав містер Томас Марвел, сидячи на землі, потираючи забитий палець і не спускаючи ока з третього камінця. – Нічого не розумію. Камінці самі літають. Камінці розмовляють. Звалюють вас з ніг. Пропав я!
Третій камінь упав.
– Все це – дуже просто, – сказав Голос. – Я – невидима людина.
– Верзіть собі казна-що, – відповів містер Марвел, кривлячись від болю. – Де ви сховались, як ви це робите? Нічого не второпаю. Здаюсь.
– От і добре, – мовив Голос. – Я просто невидимий. І хочу, щоб ти це зрозумів.
– Це ясно кожному. Вам нема чого злитися, містере. Ну, а тепер… поясніть мені, як ви це робите?
– Я – невидимий. Це головне. І зрозумій, що…
– Та де ж ви? – перебив його містер Марвел.
– Тут. За кілька кроків від тебе.
– Облиште. Я ж не сліпий. Ото ще почнете доводити мені, ніби ви – просто повітря. Я – не якийсь неук!
– Правильно. Я – повітря, і ти дивишся крізь мене.
– Що? У вас так-таки нічого нема? Може, ви – тільки порожній голос, га?
– Та ні, я – такий самий, як і всяка людина, –
