чорт! – бурмотів містер Генфрі, пробираючись містечком через замети. – Треба ж бо чоловікові іноді лагодити годинники… Подумаєш! – провадив він далі. – На тебе, значить, і дивитись не можна? – І знову: – Здається, що ні. Якби тебе шукала поліція, то й тоді ти не зміг би бути більш закутаний та забинтований.
На розі вулиці він побачив Гола, який нещодавно одружився з господинею заїзду, де зупинився Незнайомець, і вряди-годи, коли випадала нагода, перевозив пасажирів з Айпінга до Сіддербріджа. Тепер він саме повертався додому. Судячи з того, як він поганяв коня, Гол, очевидно, вже хильнув трохи в Сіддербріджі.
– Як справи, Тедді? – гукнув він мимохідь.
– У вас там якийсь чудернацький постоялець, – відповів Тедді.
Гол зупинився.
– Що таке? – спитав він.
– Та якийсь там чудернацький пожилець зупинився в заїзді «Карета й коні», – пояснив Тедді. – Їй же бо!
І він жваво заходився описувати Голу химерного Незнайомця.
– Він так наче перевдягнений. Я, в усякому разі, неодмінно подивився б на його обличчя, якби він спинився в мене, – вів далі Генфрі. – Але жінки завжди такі довірливі, коли йдеться про когось чужого. Він оселився у вас, Голе, і не сказав навіть свого імені.
– Та невже? – спитав Гол, не дуже меткий на розум.
– Так, так, – наполягав Тедді. – І заплатив за тиждень. Отож раніше ви його не здихаєтесь. І купу різних речей, каже, має – завтра йому тільки привезуть. Лишається сподіватися, що це не будуть ящики з камінням, Голе.
І містер Генфрі розповів, як його тітку в Гастінгсі обдурив якийсь зайда із порожнім чемоданом. Уся ця розмова викликала у Гола якісь неясні підозри.
– Ну, поїхали, стара, – хльоснув він свою кобилу, – Треба навести лад.
А Тедді, розваживши душу, і собі почвалав далі.
Не довелось-таки Голові «наводити лад», бо коли він повернувся додому, добре перепало йому від дружини за те, що загаявся в Сіддербріджі; тож на всі свої несміливі запитання він чув лише гострі й ухильні відповіді. Але насіння підозри, посіяне Тедді в його душі, зійшло.
– Ви, жінки, на цьому не розумієтеся, – буркнув собі під ніс містер Гол, твердо вирішивши при першій же нагоді докладніше дізнатися про свого пожильця. І як тільки Незнайомець пішов спати, – а це було десь о пів на десяту, – містер Гол з дуже войовничим виглядом вступив у вітальню, суворо оглянув меблі, немов бажаючи показати, що він, а не цей Незнайомець тут господар, і трохи зневажливо зиркнув на аркуш з якимись математичними обчисленнями, що його залишив Незнайомець.
Укладаючись на ніч, він порадив місіс Гол дуже пильно стежити за багажем Незнайомця, який привезуть завтра.
– Не стромляй носа до моїх справ, Голе, – відповіла місіс Гол. – Я й сама в них розберуся.
Їй тим більше хотілося присікатись до Гола, що Незнайомець таки й справді був незвичайний пожилець і дуже непокоїв
