Фіренсайд уперіщив собаку, і той, заскавулівши від болю, поплентався під колеса фургона. Все це сталося протягом якоїсь півхвилини. Ніхто не говорив, усі галасували.
Незнайомець швидко глянув на свої подерті рукавички й штанину, зробив такий рух, ніби хотів нахилитись, а потім повернув і швидко зійшов назад на ґанок. Потім чути було, як він біг коридором і сходами до своєї кімнати.
– Ах, ти, гадюка! – вилаявся Фіренсайд, з батогом у руці злазячи з фургона, тоді як собака дивився на нього з-за колеса.
– Ану сюди! – гукнув Фіренсайд. – Я т-тобі!..
Гол розгублено стояв на місці.
– Укусив, – сказав він. – Я краще піду подивлюсь на нього. І Гол подався слідом за Незнайомцем. У коридорі він зустрів місіс Гол.
– Його вкусив Фіренсайдів собака, – кинув він. – Треба поглянути, що з ним.
Гол піднявся нагору. Двері кімнати Незнайомця стояли прочинені. Він штовхнув їх, без вагань увійшов, щоб чимось допомогти.
Штора була спущена, в кімнаті було досить темно. Гол устиг помітити щось незвичайне: перед ним, у повітрі, метнулася ніби рука без кисті, а далі видніло обличчя – так наче три великі бліді плями на білому тлі, що скидалися на квітку братків. Потім його щось боляче вдарило в груди, жбурнуло назад, і перед самим його носом зачинилися двері. Все це сталося так швидко, що Гол не мав часу й роздивитись. Якісь непевні тіні, стусан і біль у грудях. Гол стояв на маленькій темній площадці й дивувався з того, що сталося.
За кілька хвилин він приєднався до маленького гурту, що зібрався перед дверима «Карети й коней». Там був Фіренсайд, який удруге докладно розповідав про подію; була місіс Гол, яка казала, що Фіренсайдів собака не повинен кусати її пожильців; був Гакстер, власник універсальної крамнички навпроти, який розпитував про подробиці; був Сенді Воджерс із кузні, що вряди-годи докидав і свої зауваження. Були ще й жінки та діти, і кожне висловлювало звичайні за таких обставин зауваження: «Хай би він мене спробував укусити», «Ніхто не має права тримати таких собак», «За що він його вкусив?» тощо. Містер Гол дивився на них зі сходів, прислухаючись до їхніх розмов, і йому здалося неймовірним те, що він бачив там, нагорі.
– Він не хоче ніякої допомоги, – сказав містер Гол у відповідь на жінчине запитання. – Віднесімо його багаж.
– Слід було б зараз же припекти рану, – зауважив містер Гакстер. – Особливо якщо почалося запалення.
– А я б застрелила цього собаку, – сказала одна з жінок.
Раптом собака загарчав знову.
– Швидше! – гукнув сердитий голос у дверях. Там удруге з’явився Незнайомець у пальті з піднятим коміром і в капелюсі із спущеними крисами. – Чим швидше повносите ви мої речі, тим краще.
Один з присутніх зауважив, що на ньому були вже інші штани й рукавички.
– Він вас покусав, сер? – спитав Фіренсайд. – Мені дуже прикро, що мій собака…
– Це пусте, – заспокоїв
