олійні лампи під час полярної ночі… Для вас наше життя може здаватися романтикою, а для нас – то тяжка праця, холод і голод: я ще дівчиськом обморожувала обличчя й руки, вичікуючи годинами на льоду, поки з’явиться тюлень. Тому ґренландці вірять переважно у злі сили: в злобних тролів, ерігуметів, що живуть серед льодовиків і є напівлюдьми – напівсобаками, в тарнаргуків-чарівників; добрих сил у нас обмаль, і тому ми запобігаємо перед злими, задобрюємо їх ворожбою, підкуповуємо пожертвами, а присутність християнського Бога відчуваємо лише тоді, коли читаємо Євангеліє або німіємо перед красою ґренландської землі.
Правічна ескімоська релігія – це туга за сонцем, яке нас скупо огріває лише пів року. Ми молимося до нього, кличемо, улещуємо словами… Для нас важливо знати, що воно існує, і ми радіємо, коли бачимо на небі хоча б його відблиски. А ось вам притча… Зморила старого мисливця нестерпна туга за сонцем, він подався каяком на південний острів і, очікуючи з’яви небесного світила, заснув. А коли прокинувся, червоне кружало піднялося над обрієм і засліпило його. І він помер з утіхи…
Тепер ви вже здогадалися, Северине, про що моя поезія?»
Кельнер подав гарячу каву й два келихи з коньяком, Йоганна обтулила долонями філіжанку й тут же опустила руки, зніяковівши.
«Це звичка північних людей – гріти руки за кожної нагоди», – посміхнулася.
Северин накрив своєю великою долонею її дрібну кисть.
«Я грітиму вас…»
«О, я згодна! – Вона нахилилася через столик до Северина й прошепотіла: – У нас любов вільніша, ніж у європейців: те, що у вас називається зрадою, ми вважаємо свободою. Первіснообщинна мораль, і я не думаю, що це погано… Ескімос, наприклад, за люльку може позичити сусідові свою дружину…»
«А потім?»
«А потім – як було й дотоді… Ви знаєте, напевне, що Рокуел Кент жив із Саламіною, а коли до нього приїхала з Америки дружина, коханка вернулася до свого чоловіка…»
«Усе так просто, – проказав Северин. – І жодних тобі моральних кодексів».
«Ми надто близькі до природи, Северине. В цьому наша перевага над вами і наше щастя».
«Я хотів би хоч трохи пожити в Ґренландії. Відпочити від європейських умовностей, фальшу, штучности, шаблону…»
«Приїжджайте, я зустріну вас… І не полишу, поки не повернетеся додому».
«А чи конче треба повертатися? Я ж самотній».
«Усі чужинці вертаються від нас до своїх предківських вогнищ».
«Але чому?»
«Найпотужнішою силою людини є її приналежність до чогось більшого за неї саму. Й через те… Я сподобала собі вас з першого погляду, але в Європі не залишилася б нізащо».
«Чому ви так легко признаєтеся в коханні?»
«Бо воно сильніше за бонтон».
«Люба ви моя… Ви в дитинстві бавилися м’ячиком?»
