чи смарагди, а іноді я бачив, як він никає по скарбничній крипті, позираючи на гойно прикрашену смарагдами та хризопразами шкатулу так, немов то кущ чортополоху. А бувало, цілий день просиджував у великій залі бібліотеки, гортаючи рукописи, наче не маючи на думці нічого іншого, крім власної приємності (а тим часом навколо нас моторошно множилися трупи замордованих ченців). Якось спіткав я його, коли він походжав садком без жодної видимої цілі, мовби не треба буде йому здавати перед Богом справу про свої діла. У чині нашім мене навчали зовсім по-іншому порядкувати своїм часом, що я йому й сказав. А він відповів, що ліпоту вселенної явлено нам не лише як єдність у розмаїтості, але й як розмаїтість у єдності. Мені тоді здалося, що відповідь ся зумовлена його схильністю до грубої емпірії, та потім я зрозумів, що люди з його країв нерідко описують речі так, немов осіянна сила розуму не має над ними ніякої моці.
У дні, які ми провели в тій обителі, руки його завжди були забруднені пилюкою з книг, слідами позолоти з іще свіжих мініатюр, плямами від жовтявих субстанцій, яких він торкався у Севериновій лічниці. Здавалось, він навіть думати не може, не дотикаючись до чогось руками, а я вважав, що се личить хіба що якомусь механікові (мене ж учили, що механік є moechus[18], який зраджує розумове життя, замість того, щоб поєднатися з ним непорочним шлюбом). Але помічав я, що навіть коли він брав у руки поїдені часом, ламкі, наче опрісноки, сторінки, доторк його був напрочуд делікатним, і так само делікатно торкався він своїх причандалів. Мушу сказати, що химерний сей чоловік носив у своєму дорожньому мішку струменти, яких досі мені не доводилось бачити, називаючи їх своїми чудесними механізмами. Механізми сі, казав він, витворило майстерство, яке наслідує природу, відтворюючи не її форми, а саму її дію. І став пояснювати мені дивовижну дію годинника, астролябії та магніту. Наприпочатку я, правда, потерпав, що то якесь відьомство, й у ті ясні ночі, коли він, тримаючи в руці якийсь дивний трикутник, лаштувався спостерігати за зірками, я вдавав, що сплю. Францисканці, з якими мені доводилось зустрічатися в Італії та у себе вдома, були людьми простими, часто-густо неписьменними, і ця його вченість мене страшенно чудувала. Але він, усміхаючись, сказав мені, що на його островах францисканці зовсім інші: «Роджер Бекон, якого я шаную як учителя, повчав нас, що колись промисел Божий явиться нам і через науку про механізми, вона-бо є магією природною і священною. Колись закономірно з’являться такі знаряддя мореплавства, завдяки яким кораблі попливуть unico homine regente[19], і далеко швидше, ніж судна, що їх несе сила вітру чи весел; з’являться й екіпажі, які рухатимуться вельми швидко без помочі тварин, і летючі апарати, керовані людиною, яка змушуватиме їхні крила битися в повітрі, на манір летючих птиць. І крихітні пристрої, які підніматимуть велетенську вагу, і повози, які мандруватимуть дном моря».
Коли ж я спитав його, де ж сі механізми, він відповів, що їх вже виготовляли у давнину,
Розпусник
Керовані лиш однією людиною
