і Федір, потупцювавши на місці, повернулися в парадне. Самсон, провівши їх поглядом, обернувся вслід підводі, побачив, як застрибнув на неї чоловік у куртці. Може, з хвилину відчув він себе знову насильно позбавленим важливої частини свого тіла, але потім штовхнула його якась сила в спину й рушив він поспішним кроком за підводою, покрокував, не дивлячись під ноги. А коли підводу швидше кінь потягнув, то майже перейшов Самсон на біг, аби не відстати та не втратити зоровий контакт із батьківським письмовим столом. І здалося йому в цю мить, що біжить він за труною свого батька, яку підвода на Щекавицьке кладовище везе.
Незабаром підвода біля знайомої цегляної будівлі зупинилася. Чоловік у куртці зайшов усередину, а вийшов уже не сам, а з трьома солдатами. Зняли вони стіл і, як лежав він угору ніжками, так і занесли вони його в приміщення. Візник зіскочив із козел, заглянув у відчинені двері, крикнув щось про оплату за транспорт. Вийшов на його крик той самий чоловік у куртці, дав візникові в руку папірець розміром з «керенку», але не гроші. Той покрутив його перед очима, подивився запитливо на представника міліцейської установи, очима матюкнувсь і махнув рукою.
Провівши порожню підводу поглядом, осмілів Самсон настільки, що сам до порога установи підійшов і всередину ступив.
– Куди? – суворо запитав червоноармієць, який стояв одразу за дверима, тримаючи правою рукою за ствол гвинтівку, уперту прикладом у підлогу.
– Тут щойно мій стіл занесли, – спробував пояснити Самсон. – А куди далі, я не побачив.
– Стіл туди занесли, – кивнув червоноармієць на дерев’яні сходи з красивими червоними поручнями.
– Можна? – запитав Самсон.
– Ага, – відповів черговий червоноармієць, шанобливо глянувши на перебинтовану голову візитера.
Він вибіг по сходах і зіткнувся нагорі віч-на-віч із чоловіком у старому зеленому френчі та в синіх формених штанях. І френч, і штани були від різних уніформ, тому скласти їх воєдино в думках Самсону не вдалося, а під роздратованим утомленим поглядом цього чоловіка й поготів часу на це не залишалося.
– Що вам тут? – запитав із хрипотою чоловік.
Коротко, але плутано пояснив йому Самсон мету візиту, а також на ходу пригадав отриману «вказівку» про реквізицію зайвих меблів, де докладно описувалося, що один письмовий стіл на сім’ю не є зайвим, а також повідомлялося, що в обмін на вилучені меблі видавався документ. Документа ж йому теж ніякого не дали, а стіл реквізували явно за скаргою двох постояльців, яким цей предмет меблів спати заважав.
Вислухавши візитера, поманив його чоловік до кімнати й показав на знайомий стіл, у якого дійсно шухляди опломбовано було мастиковими печатками.
– Він? – уточнив чоловік.
– Він! – кивнув Самсон.
– Ну так сідайте й пишіть реляцію в деталях про всю подію! – сказав чоловік. І сам же приніс два аркуші паперу й товстий, незаструганий олівець.
Слово,
