>
1978
Емма завжди приглядалася уважніше до кожного корабля, що вивішував канадський прапор на своїй кормі. Потім вона перевіряла назву на корпусі, перш ніж ритм її серця міг нормалізуватися.
Коли вона зробила це знову, серце забилося майже вдвічі частіше, а ноги в неї майже підігнулися. Вона ще раз перевірила: цієї назви не забуде ніколи. Жінка стояла й спостерігала за двома маленькими буксирами, що ковзали лиманом, чорний дим валив із їхніх рур, коли вони тягнули старий іржавий вантажний корабель до кінцевого пункту призначення.
Вона змінила керунок, але на шляху до утилізації не могла не замислитися про можливі наслідки спроби з’ясувати правду після всіх цих років. Мабуть, було б розумніше просто повернутися до свого кабінету, а не ворушити минуле… далеке минуле.
Але Емма не повернулася назад і, дійшовши до дворища, покрокувала прямо до кабінету головного бригадира, ніби вона просто проводила свій звичний ранковий обхід. Зайшла у залізничний вагончик і з полегшенням виявила, що Френка там немає, лише секретарка мордувала друкарську машинку. Та зупинилася, побачивши голову правління:
– Боюся, пана Ґібсона зараз немає, пані Кліфтон. Піти пошукати його?
– Ні, в цьому немає потреби, – заспокоїла її Емма.
Вона поглянула на велику таблицю бронювань на стіні – лише для того, щоб підтвердити свої найгірші страхи. Корабель «Кленовий листок» запланований на утилізацію, роботи мають розпочатися у вівторок цього тижня. Принаймні це давало їй трохи часу, щоб вирішити, попередити Гаррі чи, як Нельсон, заплющити очі. Але якщо Гаррі дізнається, що «Кленовий листок» відправили на кладовище для кораблів, і запитає, чи знала вона про це, дружина не зможе йому збрехати.
– Я впевнений, що пан Ґібсон повернеться за кілька хвилин, пані Кліфтон.
– Не хвилюйтесь, це неважливо. Але попросіть його зайти до мене, коли він наступного разу проходитиме повз мій кабінет.
– Чи можу я йому сказати, про що йдеться?
– Він знатиме.
Карін дивилася на сільську місцевість, що проносилася за вікном, поки потяг продовжував шлях до Труро. Але її думки перебували зовсім в іншому місці, коли вона намагалася змиритися зі смертю баронеси.
Вона не була на зв’язку із Синтією Форбс-Ватсон уже кілька місяців, і MI-6 не робила жодної спроби замінити Карін керівника. Чи вони втратили до неї інтерес? Синтія не давала їй нічого важливого для передавання Пенґеллі вже деякий час, і їхні зустрічі у чайній кімнаті ставали дедалі рідшими.
Пенґеллі натякнув, що незабаром очікує повернення до Москви. Вона ніяк не могла дочекатися. Карін остогидло дурити Джайлза, єдиного чоловіка, якого вона будь-коли кохала, і їй набридло їздити до Корнуолла під приводом відвідин батька. Пенґеллі був їй не батьком, а вітчимом. Вона його ненавиділа. І молилася, щоб її мати не вийшла за нього заміж. Але коли її мати стала пані Пенґеллі, Карін швидко збагнула, що може використати дрібного партійного чиновника, щоб утекти від режиму, який вона зневажала навіть більше, ніж зневажала його самого, якщо це взагалі було можливо. А потім вона зустріла Джайлза Беррінґтона, котрий реалізував її мрії, покохавши її.
Карін ненавиділа себе за те, що не могла повідомити Джайлзу справжню причину, чому вона так часто пила чай у Палаті лордів із баронесою. Тепер, коли Синтія померла, їй більше не доведеться брехати. Але коли Джайлз дізнається правду, чи повірить, що вона рятувалася від тиранії Східного Берліна лише тому, що хотіла бути з ним? Чи брехала вона колись так часто?
Коли потяг заїхав до Труро, вона молилася, щоб це було востаннє.
– Скільки років ви працюєте в компанії, Френку? – поцікавилася Емма.
– Майже сорок, мем. Служив вашому батькові, а до нього – дідусеві.
– Отже, ви чули історію про «Кленовий листок»?
– Це було до мене, мем, але у нас усі знайомі з цією історією, хоча мало хто про неї коли-небудь згадує.
– Зробіть мені послугу, Френку. Чи не могли б ви зібрати невеличкий гурт чоловіків, яким можна довіряти?
– У мене є двоє рідних і ще двоюрідний брат, які не працювали ні на кого іншого, окрім Беррінґтонів.
– Їм доведеться прийти в неділю, коли підприємство не працюватиме. Я оплачу їм подвійний тариф готівкою, а за дванадцять місяців вони отримають заохочувальний бонус на таку ж суму, але лише якщо вони не виявлять там нічого надзвичайного того дня.
– Дуже щедро, мем, – визнав Френк, торкаючись козирка кашкета.
– Коли вони зможуть розпочати?
– Наступної неділі по обіді. Буде зачинено до вівторка, у понеділок – свято, вихідні.
– Ви
