шукати дві свої кулі.
Перша куля увійшла в землю за кілька метрів від того місця, де впав Пенґеллі. Номер Шість, який відстежив траєкторію польоту, знайшов її за лічені хвилини. Незважаючи на те, що кожен службовець підрозділу мав досвід у виявленні рикошетів або залишків пороху, пошуки другого набою зайняли трохи більше часу. Один із капралів, котрий брав участь у такій місії лише вдруге, підняв руку, щойно побачивши кулю. Він виколупав її з дерева своїм ножем і простягнув першому, який закинув її в інший поліетиленовий пакет; сувенір, який покладуть у приміщення, в якому зроду не влаштовували дня відкритих дверей. Роботу виконано.
Четверо чоловіків побігли повз стару олов’яну копальню на галявину й опинилися там саме тоді, коли приземлявся другий гелікоптер. Лейтенант зачекав, поки його люди виберуться на борт, а потім зайняв місце біля пілота попереду й припнувся ременем безпеки. Коли гелікоптер злетів, він поглянув на секундомір.
– Дев’ять хвилин, сорок три секунди. Непогано! – гукнув він під гуркіт обертового гвинта.
Ще раніше він запевнив свого командира, що операція буде не лише успішною, але й забере менше десяти хвилин. Військовий оглянув місцевість унизу, помітивши, що, окрім кількох відбитків ніг, які змиє перша ж дощова злива, не лишилося й сліду від того, що щойно там сталося. Якби хтось із місцевих жителів помітив два гелікоптери, що прямували урізнобіч, вони б навіть не задумалися над цим. Зрештою, до бази військово-повітряних сил у Бодміні[1] було лише двадцять миль, а щоденні маневри стали частиною повсякденного життя місцевих жителів.
Однак один місцевий достеменно знав, що там відбувається. Полковник Генсон, кавалер ордена Воєнного хреста, зателефонував на базу в Бодміні вже за кілька хвилин, як тільки побачив, що Пенґеллі вийшов із котеджу, міцно тримаючи за руку свою доньку. Він набрав номер, на який йому доручили телефонувати, якщо вважатиме, що їй загрожує якась небезпека. Він навіть не уявляв, хто перебуває на іншому кінці дроту, промовив лише одне слово «Пустирник», і лінія замовкла. Через сорок вісім секунд у повітря здійнялася пара гелікоптерів.
Командир підійшов до вікна й спостерігав, як два гелікоптери «Пума» пролетіли над його кабінетом і попрямували на південь. Він міряв кроками кімнату, час від часу зиркаючи на годинник. Людина дії, він народився не для того, щоб залишатися простим глядачем, хоча й неохоче визнавав, що у тридцять дев’ять років уже був занадто старий для таємних операцій. «I служать також ті, які стоять в чеканні»[2].
Коли ж нарешті минуло десять хвилин, він повернувся до вікна, але довелося чекати ще три хвилини, перш ніж він помітив гелікоптер, що спускався крізь хмари. Він зачекав іще кілька секунд, перш ніж дозволити собі розтиснути пальці, бо якби не з’явився другий гелікоптер, це означало б, що операція провалилася. Вказівки з Лондона не могли бути ще чіткішими. Якби жінка була мертва, її тіло мали перевезти до Труро й помістити у приватний шпиталь, де третя команда вже
Джон Мільтон. На свою сліпоту. Переклад Михайла Ореста.
