та колекціонерами, тож це лише крихітна добірка з королівської колекції, яка насправді належить не монарху, а нації. Можете помітити, що у центрі картинної галереї – британські художники початку дев’ятнадцятого століття. Чудовий краєвид Венеції Тернера висить навпроти вишуканого зображення Лінкольнського собору пензля його старого суперника, Констебла[3]. Але, як бачите, у галереї домінує величезний портрет Карла II на коні, написаний Ван Дейком, який на той час був придворним художником.
Джессіка була у такому захваті, що майже забула, для чого вони прийшли. Коли ж нарешті гості дісталися до Тронної зали, Емма пошкодувала, що не прибула сюди раніше, оскільки перші десять рядів крісел уже були зайняті. Вона шпарко пройшлася центральним проходом, знайшла місце в кінці першого доступного ряду і чекала, поки до неї приєднається родина. Як тільки всі вони сіли, Джессіка взялася уважно вивчати приміщення.
Трохи більше трьохсот акуратних золотих крісел утворювали шістнадцять рядів, посередині їх розділяв широкий прохід. У передній частині зали одна сходинка, вкрита червоним килимом, вела до великого порожнього трону, який чекав свого законного власника. Нервова балаканина припинилася за шість хвилин до одинадцятої, коли високий елегантний добродій у врочистому одязі зайшов до зали, зупинився біля цієї сходинки й обернувся обличчям до зібрання.
– Доброго ранку, пані та панове, – почав він, – ласкаво просимо до Букінґемського палацу. Сьогоднішня церемонія розпочнеться за кілька хвилин. Хочу нагадати вам про заборону фотографувати, і, будь ласка, не виходьте до закінчення церемонії.
Він замовк і попрошкував так само обережно, як і зайшов.
Джессіка розкрила торбинку й дістала звідти маленький альбом й олівець.
– Він нічого не казав про малювання, бабусю, – виправдовувалася вона пошепки.
Коли настала одинадцята година, Її величність королева Єлизавета II увійшла в Тронну залу, й усі гості підвелися. Монархиня зупинилася на сходинці перед престолом, але нічого не казала. Кивок церемоніймейстера, і перший почесний гість увійшов із іншого боку зали. Упродовж наступної години чоловіки та жінки з усієї Великої Британії та країн Співдружності отримували почесті від своєї королеви, яка коротко бесідувала з кожним, перш ніж церемоніймейстер ще раз кивав головою й наступний достойник займав місце попередника.
Джессіка тримала олівець напоготові, коли до зали увійшов її дідусь. Підійшовши до королеви, церемоніймейстер поставив перед Її величністю маленький ослінчик, а потім подав їй меч. Олівець Джессіки не зупинявся ні на мить, фіксуючи сцену, коли Гаррі опускається на коліно й схиляє голову. Королева легко торкнулася кінчиком меча його правого плеча, підняла його, а потім поклала на ліве плече й сказала:
– Підніміться, сер Гаррі.
– То що трапилося після того, як тебе відвели до Тауера? – не вгавала Джессіка, коли вони виїхали з палацу й поверталися вниз по Пел-Мелл, аби відвезти Гаррі до його улюбленого ресторану за кілька
