упадання, яка може закінчитися пропозицією, від якої вона не зможе відмовитися.
– Скільки ж у нас є часу? – вигукнула Емма.
– У Сіті знатимуть, що ми проводимо засідання ради, щоб обговорити заявку на поглинання, й очікуватимуть відповіді на пропозицію «Кунарда» до кінця сьогоднішнього робочого дня. Ринок може впоратися майже з будь-чим – посухою, голодом, несподіваним результатом виборів, навіть переворотом, – але не з нерішучістю.
Емма відкрила торбинку, витягла звідти хустинку й впустила її на підлогу.
– Що ти думаєш про проповідь? – поцікавився Гаррі.
– Дуже цікава, – відгукнулася Емма. – Але превелебний Додсвелл завжди виголошує гарні проповіді, – додала вона, коли подружжя покинуло подвір’я церкви й повернулося назад до Садиби.
– Я б обговорив його погляди щодо невірного Томи, якби думав, що ти почула хоч одне слово.
– Вважаю, що його підхід захоплює, – запротестувала Емма.
– Ні, ти цього не знаєш. Адже він жодного разу не згадав про Тому-невірного, і я не продовжуватиму тебе бентежити, питаючи, що ж він насправді проповідував. Лише сподіваюся, що наш Господь зрозуміє твою стурбованість можливим захопленням твого підприємства.
Вони пройшли іще кілька ярдів мовчки, перш ніж Емма озвалася:
– Мене гризе не поглинання.
– А що? – здивувався Гаррі.
Емма взяла чоловіка під руку.
– Усе так погано? – стурбувався він.
– «Кленовий листок» повернувся до Бристоля й пришвартувався біля берега, – вона зробила паузу. – Його розпочнуть розбирати у вівторок.
Вони продовжували крокувати ще якийсь час, перш ніж Гаррі запитав:
– Що ти хочеш із цим зробити?
– Не думаю, що є з чого вибирати, якщо не збираємося провести решту свого життя у здогадах…
– І це може нарешті дати відповідь на запитання, яке докучало нам усе життя. Чому б не спробувати якомога обережніше з’ясувати, чи є щось у подвійному дні корабля.
– Роботи могли б розпочатися негайно, – зізналася Емма. – Але я не хотіла давати остаточного дозволу, поки не отримаю твого благословення.
Клайв Бінґем аж руки потирав, коли Емма попросила його приєднатися до ради директорів «Судноплавної компанії Беррінґтонів», і хоча зайняти місце свого батька було нелегко, він відчув, що компанія скористалася його досвідом у сфері зв’язків із громадськістю, чого йому, на жаль, раніше так не вистачало. Навіть незважаючи на це, він не сумнівався, що подумав би сер Волтер Беррінґтон про піарщика, який приєднався до правління: вважав би його гендлярем, запрошеним на обід.
Клайв очолив власну рекламну компанію в Сіті з одинадцятьма співробітниками, які пережили кілька битв, пов’язаних із поглинанням у минулому. Але він зізнався Себові, що через це втратив сон.
– Чому? У поглинанні сімейної компанії
