читала «Файненшел таймс», і вона, певна річ, не знатиме, що їй робити, якщо отримає чек на двадцять мільйонів фунтів стерлінґів, пам’ятаючи, що її теперішня зарплата становить близько двадцяти тисяч на рік.
– Їй знадобиться твоя допомога та порада, Себе.
– Будь певна, мамо, «Фартинґс-Кауфман» вкладе капітал докторки Беррінґтон якнайкраще, добре знаючи, що за кілька років вона вийде на пенсію й сподіватиметься на сталий дохід, аби десь спокійно жити.
– Вона може переїхати й жити з нами у Сомерсеті, – запропонувала Ема. – Старий котедж Мейзі їй цілком пасуватиме.
– Вона занадто горда, – зітхнув Себ, – і ти це знаєш, мамо. Насправді вона вже сказала мені, що шукає щось у Кембриджі, аби бути поруч зі своїми друзями.
– Але як тільки відбудеться поглинання, їй вистачить грошей, аби купити собі замок.
– Можу закластися, – зауважив Себастьян, – що вона все одно опиниться у невеликому будиночку з терасою неподалік від свого старого коледжу.
– Ти наближаєшся до небезпечного віку, коли стають мудрим, – сказала Емма й замислилася, чи не варто їй поділитися з сином своєю останньою проблемою.
– Шість місяців! – лютував Гаррі. – Цього клятого чоловіка треба було повісити й розірвати кіньми.
– Про що це ти? – запитала Емма спокійно, наливаючи собі друге горнятко чаю.
– Про бурмила, який ударив медсестру в приймальному покої, а потім напав на лікаря. Його засудили лише до шести
місяців.
– Доктора Гендса, – сказала Емма. – Хоча я і погоджуюся з тобою, однак існували пом’якшувальні обставини.
– Які ще обставини? – не зрозумів Гаррі.
– Медсестра не забажала свідчити, коли справа дійшла до суду.
– І чого б це? – здивувався Гаррі, відкладаючи газету.
– Кілька моїх найкращих медсестер приїхали з інших країн і не хочуть з’являтися на лаві для свідків, побоюючись, що влада може дізнатися, що їхні імміґраційні документи, скажімо так, не в надто ідеальному стані.
– Це не причина заплющувати очі на такі речі, – не здавався Гаррі.
– У нас немає великого вибору, якщо хочемо зберегти Національну службу здоров’я.
– Однак це не скасовує того факту, що цей бандит вдарив медсестру, – Гаррі ще раз кинув погляд на статтю, – у суботу ввечері, коли він був п’яний як чіп.
– Суботній вечір – вихідний, – сказала Емма, – що виявив би Вільям Ворвік, як тільки поспілкувався б зі старшою медсестрою, а також те, що вона вмикає радіо щосуботи о п’ятій годині пополудні, щоб почути результат матчу «Бристоль сіті» чи «Бристоль роверс», залежно від того, хто з них грає вдома того дня.
Гаррі не втручався.
– Якщо вони перемогли, для медсестри буде спокійна ніч. Якщо нічия, це ще терпимо. Але якщо програли, це буде справжнє жахіття, у нас просто недостатньо персоналу, щоб із таким упоратися.
– І це тільки тому, що господарі
