невеликим «але», – відповів Джайлз. – Я також погодився фінансувати одного наукового співробітника товариства «Фабіан»[4].
– Який сміливий жест, – Ґрейс не приховувала свого сарказму.
– А ти зробила щось радикальніше? – поцікавився Джайлз, повертаючи колючку.
– Сподіваюся на це. Так значно веселіше.
Емма з Джайлзом поглянули на сестру, немов двоє учнів її класу, котрі чекають відповіді.
– Я поклала чек на всю суму до банку. Коли показала його управителю, мені здалося, що він знепритомніє. Наступного дня Себастьян приїхав до мене в гості у Кембридж, і за його порадою я відклала п’ять мільйонів для покриття будь-яких податкових зобов’язань, а ще десять – на інвестиційний рахунок у «Фартинґс-
Кауфман», який буде розподілено по цілому ряду успішних компаній за його порадою. Також я залишила мільйон на депозиті в банку «Мідленд», чого мені буде більш ніж достатньо для купівлі невеликого будиночка біля Кембриджа разом із гарантованим річним доходом близько тридцяти тисяч фунтів стерлінґів на рік. Набагато більше, ніж я будь-коли заробляла за всі роки викладання в університеті.
– А ще чотири мільйони?
– Пожертвувала мільйон фонду реставрації у Ньюгемському коледжі, ще пів мільйона віддала Фіцвільямському коледжу і ще пів мільйона розподілила між десятком благодійних організацій, якими цікавилася упродовж багатьох років, але зроду-віку не була здатна дати їм більше, ніж кілька сотень фунтів у минулому.
– Ти змушуєш мене почуватися винним, – зауважив Джайлз.
– Дуже сподівалася на це, Джайлзе. Але тоді я б вступила до Лейбористської партії задовго до тебе.
– Все одно ще залишається два мільйони, – порахувала Емма.
– Знаю, що це не в моєму характері, але я ходила з Джессікою на закупи.
– Боже милий, і на що вона витратила ці гроші? – запитала Емма. – Діаманти й торбинки?
– Звісно, ні, – відказала Ґрейс із певною образою. – Моне, Мане, два Пікассо, Піссарро та Люсьєн Фройд, котрий, як вона запевняє, є людиною майбутнього, а також «Папа, що кричить» Бекона[5], чию проповідь я б не мала жодного бажання слухати. Плюс статуетка Генрі Мура під назвою «Король і королева», якою я давно захоплювалася, а також Барбара Гепворт і Леон Андервуд. Однак відмовилася купувати Еріка Гілла, після того як мені сказали, що він спав зі своїми доньками. Здавалося, це не вразило Джессіку. «Справжній талант неможливо заперечити», – постійно нагадувала вона мені, але я наполягла. Моєю останньою покупкою стала ілюстрація до обкладинки альбому «Бітлз» Пітера Блейка, яку я подарувала Джессіці в нагороду за допомогу. Вона знала напевне, які галереї відвідати, і торгувалася з гендлярами, як базарна баба. Я не зовсім розуміла, пишатися чи соромитися за неї. І маю зізнатися, навіть не здогадувалася, що витрачання грошей може бути таким виснажливим.
Картина британського художника ірландського походження Френсіса Бекона, створена 1953 р., на якій представлена спотворена версія картини 1650 р. Портрет папи Інокентія Х іспанського живописця Дієґо Веласкеса.
