style="font-size:15px;"> Карін здивувалася, коли чоловік міцно стиснув її руку і ледь не потягнув пустельною вулицею. Зазвичай це вона брала його під лікоть, щоб будь-хто з незнайомців міг припустити, що вони – батько та донька на прогулянці, але не сьогодні. Вона вирішила: якщо вони натраплять на когось, навіть на старого полковника, вона зупиниться й заговорить із ним, бо знала, що Пенґеллі не наважиться ризикувати, якщо там буде свідок.
Пенґеллі продовжив своє веселе базікання. Це було настільки нетипово, що Карін перелякалася ще дужче, її погляд насторожено кидався навсібіч, але, схоже, ніхто не хотів пройтися цього похмурого сірого дня.
Дійшовши до узлісся, Пенґеллі, як завжди, озирнувся, щоб перевірити, чи за ними ніхто не йде. Якби когось виявив, вони б повернулися до котеджу. Але не сьогодні.
Хоча була майже четверта година, вже починало сутеніти й щохвилини ставало все темніше. Чоловік іще міцніше схопив жінку за руку, коли вони зійшли з дороги та ступили на стежку, яка вела в ліс. Його голос змінювався відповідно до холодного нічного повітря.
– Знаю, що ти будеш рада почути, Карін, – він ніколи раніше не називав її Карін, – що мене підвищили і незабаром я поїду до Москви.
– Вітаю, товаришу. Ви заслужили.
Пенґеллі не послабив хватку.
– Тож це буде наша остання зустріч, – продовжив він.
Чи могла вона хоча б мріяти про це…
– Але маршал Кошевой довірив мені одне останнє завдання.
Пенґеллі не пояснив, яке саме, ніби хотів, щоб вона не поспішала, міркуючи про це. Коли вони зайшли глибше в ліс, стало так темно, що Карін заледве бачила щось перед собою. Однак Пенґеллі, здавалося, достеменно знав, куди треба йти, ніби кожен крок був відрепетируваний раніше.
– Начальник контррозвідки, – сказав він спокійно, – нарешті розкрив зрадника в наших рядах, того, хто роками зраджує нашу батьківщину. Мене обрали для здійснення вироку.
Його міцна хватка нарешті ослабла, і він відпустив жінку. Першою думкою Карін було тікати, але вбивця влучно вибрав це місце. Скупчення дерев за нею, праворуч закинута копальня олова, ліворуч вузька стежка, що заледве проглядалася в темряві, і Пенґеллі, який височів над нею і не міг виглядати іще спокійнішим чи чуйнішим.
Він повільно дістав пістолет із кишені плаща й грізно тримав у руці. Чи сподівався він, що вона кинеться навтьоки, тому для її вбивства знадобиться більше однієї кулі? Але вона лишилася стояти на місці.
– Ти зрадниця, – сказав Пенґеллі, – котра завдала нашій справі більшої шкоди, ніж будь-який агент у минулому. Тож ти маєш загинути смертю зрадника.
Він кинув погляд у напрямку штольні:
– Я повернуся до Москви задовго до того, як виявлять твоє тіло, якщо взагалі коли-небудь виявлять.
Він повільно підіймав пістолет, доки цівка не зрівнялася з очима Карін. Остання її думка перед тим, як кат натиснув на курок, була про Джайлза.
Звук пострілу пролунав у лісі, і зграя шпаків
