візочок. Чомусь тато відразу помітив. Він погладив мене по голові:
– Лінка тобі обов’язково сподобається.
Вона мені не подобалася ще з порога, і мені не хотілося заходити до кімнати.
Усі заглядали в ліжечко, начебто там лежало золото. Найбільше мені тепер хотілося до діда Романа. Він ще не повернувся з магазину.
– Проходь, глянь, яка красуня! – потягла мене за рукав тітка Марина. – Я не люблю, коли мене тягають за рукав. І дивитись на малих дітей теж не люблю. І не люблю, коли навколо стільки жінок. І взагалі, чому всі тягнуть мене в цю кімнату? Біля дверей я розвернувся і рушив до себе. Мама зупинила мене в коридорі.
– Іди, я покажу тобі твою сестричку, – сказала мама.
Вона хотіла взяти мене на руки. Хіба я маленький? Хай Лінку бере. Чому вона не народила мені братика?
– Глянь, вона схожа на тебе. Ви скоро подружитеся, – погладила мене по голові мама.
Я міцно заплющив очі. Мене не цікавило, на кого вона схожа. І взагалі, мене нічого тут не цікавило. Я хотів до тата.
– Здається, вона таки більше схожа на тата, – прицмокувала тітка Марина.
– У неї мамин ніс, а очі такі, як у Софійки, – заперечила тітка Люся.
Ще мені другої Софійки не вистачало!
– Побудь із Лінкою, поки я проведу гостей, – попросила мама й ще раз погладила мене по голові.
Коли за мамою зачинилися двері, я розплющив очі. На подушечці лежала маленька лиса і зовсім не гарна голова. Я навіть трохи заспокоївся. Я зрозумів, що Лінка ні на кого не схожа і зовсім не красива. Навпаки, вона жахлива! Беззуба і лиса! З мініатюрного беззубого рота показався язик. Я також показав їй язика, та вона захитала своїми тоненькими, як у ляльки, ручками і заверещала.
«Найбільше вона схожа на татову сигналізацію», – подумав я і ввімкнув телевізор. Я вирішив, що це єдиний рецепт для заспокоєння. Я не помилився. Для того щоб Лінці було зручно дивитися, я перекрутив її голову у другий бік. Лінка відразу затихла і задоволено затріпотіла ручками.
«Здається, мама має рацію», – подумав я і торкнувся Лінчиного маленького пальчика. У мене вже є компанія для телевізора. Мені здалося, що Лінка всміхнулася, і ми вдвох вирішили дивитися «Сімпсонів».
Із наступного дня мама заборонила мені підходити до ліжечка. Телевізор дивитися теж.
10. Воля
У мами знову не було часу для мене. Вона весь час займалася Лінкою: молоко-підгузки-парк-молоко-парк-підгузки…
У мене була своя воля. Моїм вихованням, як і раніше, займався дідусь. Ми знову, як у старі добрі часи, дивилися серіали й ходили на кока-колу. За дитсадком я не скучав. Тільки іноді забігав його провідати.
Коли дітей забирали додому, ми з друзями йшли гратися в той дитячий садок, що був ближче до мого дому. Час від часу я бачив у вікні голову мого дідуся: він був у мене завжди під наглядом.
У садку в нас був навіть свій штаб на крислатій яблуні. Я
