повернути до життя злу чаклунку Людвіну, – подумав Тед, – а я не можу їм перешкодити. Я програв.
Чарівник в капюшоні знову змахнув паличкою, Тед відчув біль у боці, та підскочив…
– Ой, Тед, не хотів тебе лякати. Вставай давай, а то проспиш роздачу атестатів, – юнак почув голос друга і озирнувся – він був у своїй кімнаті, яку ділив з Джеффрі з того часу, як переступив поріг Школи Магії та Чаклування. Треба ж, відтоді пройшло одинадцять років, і сьогодні, 30 червня, їм роздадуть атестати, і вони розлетяться хто-куди. – Ти чого? – запитав Джеффрі, сіроокий, завжди посміхаючийся, блондин.
– Ні, нічого, – відмахнувся Тед. – Сон дивний приснився. Напевно, це напруга після іспитів.
– Напевно, – погодився Джеффрі, не намагаючись вдатися в подробиці. – Давай, вставай, я вже вмився і замовив нам каву.
– Кава – це круто, – відповів Тед, все намагаючись звільнитися від свого сну.
– Ну і вигляд у тебе, – розсміявся Джеффрі. – Мабуть, і правда кошмар приснився.
– Ага, – погодився з ним Тед, схопився і побіг у ванну. Вмившись і привівши себе в порядок після тривожного сну, він прискіпливо подивився в дзеркало. Тед був повною протилежністю Джеффрі – карооким, брюнетом, мало схильним до жартів, але це ніяк не заважало їхній міцній дружбі. Юнак зітхнув – він не знав радіти йому чи засмучуватися тому, що він закінчує школу. Адже він так і не наважився підійти до Елліс, щоб відкрити їй своє серце. Треба ж, бувши ще підлітком, він закохався у свою однокласницю, але дитяча закоханість не проходила, а згодом переросла в справжнє кохання. Зітхнувши, Тед повернувся в кімнату і почав одягатися.
– Де ж кава? – невдоволено буркнув Джефф і, як у відповідь на його слова, з нізвідки, на столі з'явилися дві чашки кави, тарілка з тостами, джем і кілька круасанів. – Сідай, Тед, – Джеффрі подивився на нього і кивнув на стілець. – Якийсь ти дивний сьогодні. Що ж тобі таке приснилося? – в його голосі прозвучала цікавість.
– Дурниці, – відповів Тед, знаючи, що Джефф від нього не відстане. – Наснилося, що мене катували.
– Ого! – очі Джеффрі округлилися і весь він піддався вперед в передчутті цікавої розповіді. – Так я вже й все не пам'ятаю, – Тед намагався ухилитися. – Снилося, що я був в якомусь музеї, мене катували, а потім якісь три чарівника взялися воскрешати чаклунку Людвіну.
– Людвіну? – перепитав Джеффрі. – Ніколи не чув.
– Я теж, – кивнув Тед.
– Гаразд, давай, повертайся на землю, пий каву і побігли в зал, – і Джеффрі, закривши очі від задоволення, зробив ковток запашної кави. Він обожнював цей напій і привчив до нього Теда. У вільний час юнаки часто тікали в маленьке містечко, біля якого знаходилася їх школа, і дегустували напої в невеликих кафешках.
Коли Тед і Джеффрі увійшли до великого залу, майже всі передні місця були зайняті, але пильне око Джеффа розгледіло два порожніх крісла в другому ряду в самому центрі. Він уже потягнув Теда за рукав, але юнак відмовився і показав на інші вільні місця, біля вікна і не так близько до сцени. Джеффрі посміхнувся і кивнув. Вони сіли і Тед став розглядати потилицю дівчини, яка сиділа в двох рядах попереду нього. Джеффрі зробив вигляд, що дивиться у вікно. Він давно розгадав серцеву таємницю свого друга, але не признавався. Нехай Тед сам йому про все розповість. Хоча, навряд чи. Тед така людина, що так і буде мовчки страждати від своєї любові. Сьогодні останній день, і більше шансів у нього не буде. Потрібно обов'язково допомогти Теду!
На годиннику було десять, всі місця вже зайняли випускники та вчителі, і в зал увійшли директор школи, містер Санрайс і Третій Магістр. Їх зустріли бурхливими оплесками. Роздача атестатів почалася. Насправді, кожного молодого чарівника цікавив зовсім інший предмет, який він отримає разом з атестатом. Це був перстень-портал, за допомогою якого дорослі чарівники в лічені секунди могли переміщатися з місця на місце по території Великобританії.
– Спенсер Тед, – почувши своє ім'я, Тед підвівся й попрямував до сцени, щоб отримати довгоочікувані атестат і портал.
– Від щирого серця вітаю вас, – сказав Магістр – середнього зросту худорлявий чоловік років п'ятдесяти. Його чорне з сивиною волосся було коротко пострижене, а сірі очі дивилися холодно і без емоцій. – І прийміть від нас окрему подяку за допомогу в перемозі над Чорним Чаклуном.
– Дякую, Магістр!
Молодий чарівник взяв атестат, надів на безіменний палець перстень і повернувся на своє місце. По дорозі він знову кинув погляд на Елліс: висока, тоненька, зі світло-русявим волоссям і блакитними очима, вона посміхалася йому і аплодувала. Втім, як і іншим…
Видача атестатів закінчилася. Всі встали, щоб розійтися по кімнатах, зібрати свої речі і приготуватися до балу. Тед забарився, щоб, пропустивши Елліс вперед, піти за нею, але тут чиясь рука лягла йому на плече. Юнак озирнувся і побачив директора.
