відразу і роботу, і квартиру.
– А якщо мені там не сподобається, я зможу відмовитися?
– Звісно.
– Тоді я згоден, – хитнув головою свіжоспечений чарівник.
– Дуже добре. Відпочиньте вдома, а потім приходьте до мене в Магістрат. Я дам вам ключі від квартири і лист до заступника директора музею – містера Мерлега. Візьміть цей номер телефону і домовтеся з моїм секретарем про зустріч, – Магістр змахнув рукою – і на столі з'явилася візитна картка. Він простягнув її Теду.
– Дякую, Магистр!
– Удачі вам!
Юнак підвівся і попрямував до дверей.
– До побачення.
– До побачення, Тед. Удачі тобі, – сказав директор.
– Дякую.
Тед вийшов з кабінету і пішов до себе в кімнату, яку ділив з Джеффрі ще з першого класу. Тоді-то вони і подружилися. Іноді сварилися, але завжди швидко мирилися, довіряли один одному секрети. Тільки свої почуття до Елліс Тед ретельно приховував від усіх, але Джефф, як справжній друг, здогадався і про них.
– Що хотів від тебе директор? – запитав Джефф, як тільки Тед увійшов до кімнати.
– Частково ти мав рацію, – Тед сіл на своє ліжко.
– Він тобі запропонував роботу? – зрадів товариш. – Цікаву?
– Ні, не він. Мені запропонував роботу Третій Магістр.
– У Магістраті?! – очі Джеффа вже почали захоплено округлятися.
– Ні. У Британському музеї, – і Тед розповів тому про свою розмову з Магістром.
– Дивно, – почухав підборіддя Джеффрі. – Які таємниці можуть бути в Британському музеї? Кажеш, там зник співробітник? І його не знайшли? А якщо з тобою що-небудь трапиться?
– Не трапиться. Я вже постараюся. Але ти маєш рацію: які таємниці можуть бути в музеї?
– Так ти погодився?
– Так. Але якщо мені не сподобається, я завжди зможу звільнитися, – знизав плечима Тед.
– Будеш тримати мене в курсі? – посерйознішав друг.
– Звісно! Гаразд, давай збиратися.
І друзі почали укладати сумки. Оскільки щоп'ятниці ввечері вони відправлялися додому, а поверталися до школи в неділю, то речей було небагато.
– Чорт, я ще не всі книги віддав в бібліотеку! – вилаявся Джефф.
– Ти це можеш зробити по шляху до їдальні. Я тобі допоможу.
Раптом пролунав звук гонга.
– О, обід, – зрадів Джеффрі. – Як швидко пролетів час!
– Тоді побігли.
Тед і Джефф, взявши книги, вийшли з кімнати. Бібліотека знаходилася поверхом вище. З усіх кінців коридору мчали на обід учні, і друзям було важко пробиватися крізь натовп.
– Тед! – гукнули його.
Тед оглянувся і побачив сестру – чорняву дівчину чотирнадцяти років, з довгим волоссям, тонкими рисами обличчя і великими карими очима. Брат і сестра були дуже схожі.
– Лілі,
