в джунглях, не зміг би і здоровий, не те, що поранений. Дітар побачив, що Орхан стоїть над Анрісом, одже – сталося непоправне!
Діяти треба було швидко.
– Стережіть мавра і полонених. Якщо спробують втекти – вбийте. – Наказав чернець своїм воїнам і кинувся до лісу. Тим часом, залишивши свого друга, Орхан наздоганяв втікача. Втеча від ченця завжди закінчується однаково. Про це можна було не турбуватися. Дітар біг лісом і лише наблизившись, зрозумів, що справа зовсім погана. Анріс лежав на землі, міцно притиская руками величезну рану на животі. Звідти стирчав уламок ворожого списа. Від таких поранень навіть Глава Братства, будь він тут, не зміг би врятувати нікого! Дітар сів поряд з вмираючим другом. Поранений розплющив очі. Легка судома пройшла по його юному обличчю.
– Що? Як? – Промайнув потік думок в голові командира. – Смерть воїна після бою і ще від руки напівживого ворога. Я не можу в це повірити. Дітар обмірковував те, що сталося, час неначе зупинився. Він зітхнув і подивився, вмираючому прямо в очі. Анріс також розумів, що його рана смертельна, але в його погляді читалося величезне бажання жити. Ченці мовчали. Дітар знав, що його чекає, знав, що це його борг перед пораненим другом, занадто довго вони з Анрісом були завжди поруч, щоб ось так просто можна було порушити їх традицію. І тут знову сильна судома спотворила обличчя вмираючого воїна. З його очей раптом хлинули сльози, а з рота – пінистий потік крові. Цього Дітар витримати вже не міг!
– Мій друг. – Задихаючись, промовив поранений. – Прошу, позбав мене від мук, не дай агарійским грифам, виклювати мої ще зрячі очі і видряпати ще гаряче серце. Нехай твоя рука дарує мені світ і спокій.
Він захлинався власною кров'ю, але говорив чітко, немов від цих слів залежало його життя. І Дітар знав, від нього зараз залежало,тільки не життя, а смерть друга. Анріс був гарним воїном і заслужив на останнє прохання.
Ченці рідко дають клятви, а якщо все ж присягаються, то Сонцем, і зобов'язуються їх виконати. Вартовий бився проти небажаних гостей і проявив всі свої навички та вміння. Він показав свою героїчну відвагу в нерівному бою та дотримав клятву:"Оберігати таємницю Братства ціною свого життя".
Дітар трохи коливався. Він знову оглянув рану ченця. Ситуація була безнадійна. Уламок такого розміру не вдасться витягнути, не зачепивши артерії. Анріс втратив вже багато крові і його кончина – це питання часу. Дітар витягнув свій клинок.
– Та буде світ в твоєму серці, брат мій. – Нахилившись, прошепотів чернець своєму вмираючому другу.
Анріс бився в конвульсіях. Тіло він більше не контролював. Сили покидали його. Дітар притиснув свого друга до себе і встромив кинджал в його серце, чим припинив страждання бідолахи. Чернець стримав всі почуття в середині. Ніхто не повинен бачити слабкість командира варти Білокам'яного, і ніхто не побачив. Орхан, що наближався, лише помітив, як Дітар опустив тіло ченця на землю і закрив очі померлого, провів долонею по його обличчю.
– Зніми з нього зброю і обладунки. Нехай полонені
