Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
хлопчаками або ж із роззявами на зразок мене. Одначе серед моїх однолітків знайшлися й інші, більш порядні та схильні до миролюбності хлопчики, які не схвалювали поведінку моїх безжальних гонителів, та й узагалі не поділяли їх презирства й неприязні до мене і навіть не раз захищали мене від їх нападок, так що багатьох я від душі полюбив. Таким чином, я придбав собі чимало друзів якраз серед тих, кого я досі зовсім не помічав. Зрештою, Мейєрлейн опинився мало не в цілковитій самоті зі своєю злістю до мене, яка стала від цього тільки ще більш палкою й шаленою; та й я теж остаточно поховав надію, що ми коли-небудь зможемо помиритися. Зустрічаючись із ним, я намагався не дивитись на нього і мовчки проходив мимо, а він кидав мені в обличчя якесь повне смертельної отрути лайливе слово; якщо ми зустрічались один на один або навколо були тільки люди незнайомі, він викрикував свої лайки гучно, на повний голос, якщо ж ми були не самі, він бурмотів їх собі під ніс, так що їх міг чути тільки я. Моя ненависть до нього була тепер настільки ж пекучою, як і його ненависть до мене; проте я намагався уникати зіткнень із ним і боявся думати про той день, коли ми нарешті зведемо один з одним рахунки. Так минув цілий рік, і знову настала осінь, пора великих навчань, які зазвичай завершували наші щорічні військові заняття. Ми завжди чекали їх із радісним нетерпінням, знаючи, що в ці дні нам удасться вдосталь постріляти. Але я залишався байдужим до всіх цих радощів: їх затьмарювала присутність мого ворога, який теж брав участь у навчаннях і тепер іще частіше потрапляв мені на очі. На цей раз наш загін був розбитий на два, один із яких займав круту лісисту вершину невисокої гори, а інший мав переправитися через річку, обійти цю гору та взяти її штурмом. Я входив до загону нападників, мій недруг – до загону оборонців. Уже весь минулий тиждень ми будували невелике передмостове укріплення, заготовляючи кілки для палісадів і забиваючи їх у землю, а в цей час кілька теслярів навели міст через мілку річечку. Потім, діючи за заздалегідь узгодженим із вищим командуванням планом, наш загін із доданою йому гарматою здобув переправу та почав наполегливо тіснити супротивника, змушуючи його відходити вгору по схилу гори. Наші основні сили рухалися по мощеній стежці, що піднімалася спіраллю, а цеп стрільців, який сильно розтягнувся, очищав чагарник від ворожих солдатів і наступав напролом, не розбираючи дороги. Битися в стрілецькому цепу було найбільш захопливою, зате і найбільш хвилюючою та небезпечною справою: супротивник, якому за диспозицією належало відступати, ні за що не хотів здаватися без бою, а з деякими доводилося навіть битися врукопашну; ми стріляли майже впритул, ризикуючи обпалити один одному обличчя, в запалі бою котрийсь боєць, вбиваючи заряд, забував вийняти шомпол, так що він зі свистом летів над кущами, і тільки з волі прихильної до нашої юності долі ніхто з нас не дістав того дня серйозного каліцтва; старий фельдфебель, приставлений для спостереження за стрільцями, кляв нас на всі заставки і навіть змушений був пустити в хід свою милицю, щоб як-небудь підтримати дисципліну, що похитнулася. Я теж перебував у цьому цепу,
