і доля пошле мені найтяжчі випробування. Зрештою, ми попадали на землю, посковзнувшись на гладенькій хвої, що вкривала її, причому він опинився піді мною й так сильно вдарився потилицею об корінь, що на мить знепритомнів і руки його розтулились. Я мимоволі поспішив скочити на ноги, він зробив те ж; не дивлячись один на одного, ми підібрали наші рушниці й розійшлися врізнобіч, подалі від цього нещасливого місця. Я відчував страшенну втому в усьому тілі, й воно здавалося мені оскверненим цією принизливою сутичкою з ворогом, який іще так недавно був моїм другом.
Відтоді ми з ним ніколи більше не зустрічались один на один; ймовірно, він відчув того разу мою відчайдушну рішучість, зрозумів, що не на того напав, і тепер уникав зіткнень зі мною. Але наша суперечка так і залишилася нерозв’язаною, і наша ворожнеча тривала, більше того, з роками вона ставала все більш гострою та непримиренною, хоча ми бачили один одного лише зрідка. Одначе варто було нам тільки зустрітись, як охолола ненависть прокидалася в нас із новою силою. Сам вигляд його був для мене нестерпний, навіть незалежно від причини нашого розбрату, мені хотілося назавжди стерти його образ із моєї пам’яті; в моєму серці не було тепер і сліду того тихого смутку, який зазвичай пом’якшує неприязнь до ворога, який іще недавно був нашим другом, так що нам і боляче і прикро дивитися на нього; у мене залишилася сама тільки огида до нього, і я передчував, що, зненавидівши мене з дитинства, він назавжди залишиться моїм ворогом, точно так само, як друзі юності на все життя зберігають прихильність один до одного. Такі ж почуття, ймовірно, відчував і він, побачивши мене, тим більше що вже сама причина нашої ворожнечі – злощасна історія з реєстром моїх боргів, усе ще ніяк не могла вийти у нього з голови і, як видно, сильно дратувала його. Тим часом він вступив на службу в торговельну контору, де він нарешті в повному блиску розгорнув свої оригінальні здібності, зарекомендував себе досить діловим службовцем та здобув прихильність свого принципала, спритного та меткого у справах комерсанта, який вважав, що його помічник далеко піде; коротше кажучи, він був щасливий і з упевненістю дивився в майбутнє, сподіваючись із часом відкрити власний заклад. Тому я дуже добре розумію, що те жорстоке розчарування, яке йому принесла його дитяча спроба укласти вигідну угоду, мусила залишити в його душі такий же глибокий і болючий слід, який залишають у душі дитини з поетичними або художніми схильностями глузування однолітків і дорослих, які відкидають його перші наївно-простодушні спроби.
Ми обоє вже пройшли конфірмацію, йому було приблизно вісімнадцять, мені шістнадцять років; тепер ми почувалися більш самостійними та поступово осягали життя і взаємини людей. Зустрічаючись на людях, ми намагалися не дивитись один на одного – і тільки, а проте ні він, ні я не приховували нашої взаємної ненависті від своїх друзів; деколи вона загрожувала прорватися назовні, а оскільки кожен з нас дружив із молодими людьми свого
