Таємниця Єви. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Таємниця Єви - Богдан Коломійчук страница 2

Таємниця Єви - Богдан Коломійчук

Скачать книгу

винесли тіло і доставили його в морг, на вулицю Пекарну.

      Вістович спустився сходами вниз і попрямував до рецепції. Та сама брюнетка видавила з себе посмішку.

      – Чим можу допомогти пану комісару? – запитала вона.

      – Я хотів би переговорити з портьє, котрий знайшов сьогодні загиблу, – сказав той, знову мимоволі зосереджуючись на її принадах.

      Дівчина взяла до рук дзвоник і прикликала ним міцного лисуватого чоловіка років сорока з гачкуватим носом і якимось перелякано-настороженим поглядом.

      – Яне, цей пан з поліції, – звернулась вона до нього, – хоче в тебе дещо запитати.

      Очі портьє нервово забігали, мовби його зараз же мали відправити на Баторія.[2]

      – Адам Вістович, – представився комісар якомога спокійніше, помітивши його хвилювання, – чи має пан хвильку часу?

      – Авжеж, – нервово кивнув той, – але ж, пане Вістовичу, мене вже допитували.

      – Це не допит, Яне, – мовив комісар, відводячи того вбік, – і, заради Бога, не хвилюйтеся так. У вас поки що на те немає жодних причин.

      – Поки що? Отже, ви вважаєте, вони можуть з’явитись? – замість заспокоїтись портьє занервував ще дужче.

      – Я такого не сказав, – комісар ледве стримався, щоб не засміятись. Переляканий портьє виглядав досить кумедно. – Але прошу бути зі мною цілковито відвертим, – додав він.

      Той кивнув і напружився, мовби Вістович збирався вдарити його по мармизі.

      – О котрій годині вчора Алоїза Вольфович винайняла покої?

      – Приблизно о п’ятій. Я в цей час починаю зміну, тож вона була першою, кого я проводив до номера…

      – Чи ця жінка була чимось стурбованою або, навпаки, мала добрий настрій?

      – Настрій вона мала радше добрий… Мені здалося – навіть піднесений. Знаєте, такий, як у дівчини, що йде на здибанку, – відповів портьє.

      – Чи говорила вона, що когось чекає?

      – Стривайте… – портьє напружив чоло і скривився, мовби це завдало йому пекучого болю, – вона запитала, чи вільно кому-небудь пройти до її покоїв… Але тільки й того. Мені здається, вона просто цікавилась…

      – На дідька львів’янці поселятися на ніч у готелі, – буркнув комісар, – ясна річ, вона мала тут призначену зустріч. Тільки, курва, з ким?…

      – Того панові не повім…

      – Що ви їй відповіли на те запитання?

      – Що пані можуть навідати, але для цього слід записатися на рецепції.

      – І відвідувачів не було?

      – Я вже сказав раніше панові ад’юнкту, що ні.

      Вістович зазирнув у список постояльців, який досі тільки раз пробіг очима. Безумовно, убивця той, з ким Алоїза Вольфович мала тут зустріч. Імовірно, її коханець…

      – Прошу пана, я можу йти? – обережно запитав портьє і, отримавши ствердну відповідь, хутко відкланявся.

      Комісар зручно вмостився за столиком готельної

Скачать книгу


<p>2</p>

На вулиці Стефана Баторія у Львові до 1925 року знаходилась слідча тюрма.