дуже швидко вламався. Він вирішив не загострювати суперечки, але в свою чергу висунув свої вимоги. – Але якщо ділимо гроші порівну, тоді й усю роботу теж виконуємо порівну.
– Звичайно що так. – погодився Каратаєв. – По іншому й бути не може.
– От і чудово. – Степан переклав свою барсетку з лівої руки у праву. – Надіюсь, у вас не має заперечень, що поки що основну роботу виконую я.
– І що це ти виконуєш? – здивувався Вадим. – Ми ж іще нічого по суті не починали робити.
– Як це нічого? – злегка обурився Гарник. – Ви поки що і справді і палець об палець не вдарили. Але я… Я висунув ідею. Я підготував план пограбування, з яким ви уже погодилися. Чи розумова праця у вас не рахується?
– Та чого не рахується? – Каратаєв зрозумів, що був не правий.
– Ми надолужимо. – у суперечку вклинився Лесик. – Ти кажи що робити і ми все будемо виконувати.
– Оце вже інша справа. – гнів Гарника раптово розвіявся. – На порядку денному два питання – це зброя і автомобіль. Хочу щоб ви взяли активну участь у їх вирішенні. У кого які пропозиції, побажання?
– По автомобілю я уже говорив. – озвався Лесик. – Через крадіжку автівки можна провалити усю справу.
– Але нам по-любому потрібна машина. – наголосив Гарник.
– Я розумію. – не здавався Лесик і висловив свою пропозицію. – Можливо краще на базарі купити ходжений автомобіль. До речі, і автомат теж можна купити на чорному ринку.
– Степане, як не крути, а він тут правий. – Каратаєв кинув слівце на підтримку Петра.
– Можливо. – Гарник поки що не став заперечувати. – А гроші у вас є? За що ви збираєтеся купувати автомат і машину?
Лесик відразу ж принишк. А Каратаєв спробував відстоювати цю ідею:
– Так можна, наприклад, десь позичити. А потім провернемо усе діло і повернемо.
– Брати позику, розраховуючи на гроші, яких у нас іще немає – це несерйозна пропозиція. Такий підхід нікуди не годиться.
– А чого це не годиться? – не вгавав Каратаєв. – Ти що не впевнений в успіху справи.
– Впевнений. Я якраз то і впевнений. Але вважаю, що це нехороша прикмета – брати кредити під гроші, яких у нас ще немає.
– Відколи це ти почав у прикмети вірити? – на устах Вадима з’явилася іронічна посмішка.
– Не важливо. Але тут вся справа не тільки в прикметах. Взагалі ідея купівлі як автомобіля, так і автомата не годиться. Пояснюю чому. Наприклад, у лісі, якийсь чисто випадковий «грибник» нас побачить. Ми будемо у масках. Наші обличчя він описати не зможе. Але він опише автомобіль. Марка, колір. Усе як годиться. Якщо буде уважним, то ще й номер запам’ятає. По автомобілю менти відразу вийдуть на власника. Навіть якщо ми купимо, але ще не перепишемо на себе. Тоді менти вийдуть на старого власника. А той їм складе смачненькі фотороботи наших облич. От і усе це ідеальне пограбування коту під хвіст.
