випроставшись на повний зріст свого незграбного тіла, заткнув вуха і з жахом вигукнув:
– Що за огидні звуки?! Може, це вирвалися пекельні сили?
Необережні рухи співака викликали спалах вогню і гуркіт пострілів майже дюжини гвинтівок із протилежного берега. Бідолашний учитель співів, знепритомнівши, впав на камені, на яких так довго спав.
Могікани сміливо відповіли на войовничий крик своїх ворогів, які, побачивши падіння Гамута, тріумфально завили. Постріли лунали з обох боків, але супротивники були надто досвідченими, щоб не підставляти себе ворогові. Гейворд із сумом прислуховувався, вирішивши, що мисливець покинув їх, аж ось спалахнув вогник, який ураз змінився зойком болю і диким виттям, що доводило: зброя Соколиного Ока знайшла свою жертву.
Нападники відразу відступили, і знову стало тихо, як і раніше.
Гейворд скористався слушною нагодою, підскочив до Давида й відтягнув його в ущелину, яка слугувала сховищем для сестер. За хвилину й усі інші зібралися у цьому відносно безпечному місці.
– Бідолаха таки врятував свій череп, – вимовив Соколине Око. – Він може послужити доказом того, що деякі люди народжуються із занадто довгим язиком. Це було справжнім безумством – постати перед оскаженілими дикунами на весь свій шестифутовий зріст.
– Так він не помер? – запитала Кора захриплим від страху голосом. – Чи можемо ми якось допомогти бідоласі?
– Ні, нехай полежить деякий час, поки не отямиться. Знеси його, Ункасе, й поклади на копицю хмизу: чим довше він лежатиме, тим краще для нього.
– Ви думаєте, що атака повториться? – запитав Гейворд.
– А хіба голодний вовк задовольниться одним шматком м’яса? Макуаси втратили одну людину, а після першої втрати вони завжди відступають. Але вони знову намагатимуться здобути наші скальпи. Ми мусимо, – вів мисливець далі серйозним тоном, – протриматися тут, за скелями, доки від Мунро не надійде допомога. Дай, Боже, щоб це сталося якомога швидше…
– Ви чуєте, Коро й Алісо, – звернувся Гейворд до дівчат, – ми покладаємо всі сподівання на турботу й досвід вашого батька. Тож поверніться знову до печери, де, принаймні, ви будете в безпеці від убивчих пострілів наших ворогів і зможете надати допомогу нашому пораненому супутникові.
Коли вони підійшли до Давида, той, схоже, почав приходити до тями.
– Дункане, – гукнула Кора.
Майор повернувся й глянув на дівчину, обличчя якої смертельно зблідло, а в очах було стільки співчуття, що він хутко повернувся до неї.
– Пам’ятайте, Дункане, що від вашого життя залежить наша безпека, ми покладаємося на вашу обережність і дбайливість. І ось що: ви любі всім, хто має ім’я Мунро. – Її обличчя зрадницьки зашарілося.
– Коли ж щось і могло підсилити мою егоїстичну любов до життя, – сказав Гейворд, поглядом мимохіть звертаючись до Аліси, – то, будьте певні, це було ваше миле освідчення. Як солдат, я, звичайно, не можу уникати болю, але наша задача
