розбіжиться… – у його голосі почулася образа, але одразу в очах блиснуло бешкетництво, а потім і підозра. – І ранком тебе ніде не було. Недоговорюєш ти, Чеславе, щось приховуєш. Ох, я-то тебе знаю!..
Чеслав і Кудряш товаришували, скільки себе пам’ятали, напевно, відтоді, як навчилися повзати й відбирати одне в одного дерев’яні та глиняні цяцьки. Рухливий Кудряш був баляндрасник і веселун, заводила на будь-якому святі й гулянці. Але верховодив у цій дружбі зірвиголова Чеслав.
– А Зоряна мене замучила, так випитувала, неначе рогатиною до частоколу притисла: «Де Чеслав? Куди подівся? Скажи та розкажи, Кудряшечку!» – передражнив Зоряну Кудряш. – Навіть любчиком назвала!
– Ой, брешеш ти, Кудряше! – похитав головою Чеслав, знаючи любов друга до перебільшення та вигадування казок і небилиць.
– Та щоб мене кикимора поцілувала! – спробував зробити серйозне лице Кудряш.
– Допросишся, поцілує. Ну, а ти що їй?
Обличчям Кудряша розпливлася глумлива посмішка. Не поспішаючи, він ліниво потягнувся, немов зі сну, відтягаючи очікувану відповідь, а потім із серйозною міною видав:
– Сказав, що ти зустрів у лісі русалку, вона тебе зачарувала і ти бігаєш тепер слухати її казки. Так потихеньку сохнеш за нею, нудишся, здичавів, страждаєш… Забава мене ледь дрюком не відходила.
– Дурило! – невесело відгукнувся Чеслав. – Ти краще б про Посвяту подумав. А то осоромишся, дівки точно проходу не дадуть, – задражнять.
– Отакої! Так й осоромлюся?..
Кудряш діловито засукав рукави, поплював на руки, примощуючись поруч із другом, і натягнув тятиву. Потім заплющив одне око, передумав, заплющив друге, прицілився в палицю, встромлену в землю на узліссі, що слугувала мішенню, і відпустив нарешті тятиву.
– Схибив, – Чеслав махнув рукою.
– Так сонце просто в око засвітило! – свято вірячи своєму виправданню, заявив Кудряш.
– Яке сонце?! Тобі, Кудряше, батьки руки погано зладнали!.. – почувся розкотистий регіт.
За розмовою друзі й не помітили, як до них підійшов Борислав – рудоволосий хлопець їхнього віку, що також мав у руках лука.
– Зате тобі реготалку твої справно злагодили, – не залишився в боргу Кудряш.
– Що стараєтеся? Боїтеся на Посвяті знеславитися? – криво посміхнувся, а тоді й відкрито заіржав Борислав. – Бачив, бачив нині, як ти, Чеславе, лісом, як той заєць, стрибав.
«Це коли я від Мари йшов. Треба бути обережнішим», – відзначив подумки Чеслав. А вголос якомога спокійніше відповів:
– Випробування покаже, кому сміятися доведеться… А ти-то чого лісом шатуном тиняєшся?
– Я?.. Та так… Справи були… – спершу було зніяковів, а потім невиразно відповів Борислав.
– Ну й у мене справи, – відрізав Чеслав.
Борислав, красуючись і насмішкувато поглядаючи в бік Кудряша, став на мітку
