fait froid,[15] – сказала вона, ще раз усміхнувшись.
– Pas FranÇais, – Барбора розвела руками. – English!
– Холодно, – молода жінка легко перейшла на англійську. – Тут завжди взимку гидко, і дощ щодня!
Литовка кивнула.
Брюнетка весело гукнула щось бармену і той за хвилину приніс їй горнятко кави і склянку мінералки з м’ятним сиропом. М’ятний аромат дотягнувся до носика Барбори і вона, немов захищаючись від нього, інстинктивно підняла до рота келих із коньяком.
– Ви з Англії? – спитала брюнетка, знову обернувшись до Барбори.
– Ні. З Литви. А ви?
– Я звідси, з Бельвіля. Народилася в Алжирі, але виросла тут!
Брюнетку звали Айша і вона раз по раз споглядала на лежачу біля своїх ніг таксу в фіолетовій тілогрійці. Песик махав хвостиком, не зводячи очей із сенбернара. А той, розлігшись перед візочком Валіда, також дивився на таксу, але якось ледаче та байдуже.
Порожня пластмасова пляшка з-під молочної суміші випала з рученят малюка, грюкнулася об дерев’яну підлогу і покотилася до морди сенбернара. Валід знову заснув, і Барбора поклала його у візочок.
– Скільки йому? – спитала Айша.
– Сім місяців.
– Моєму тільки чотири, – вона з любов’ю озирнулася на свій візочок. – Ви сюди з чоловіком приїхали?
Барбора кивнула.
– Він роботу знайшов?
– Він – клоун, – на обличчі Барбори сама по собі виникла іронічна посмішка.
– Мій також клоун! – критично вимовила брюнетка. – Пропонували йому хорошу роботу в універмазі, а він у таксисти поліз. Тепер його ні вдень удома немає, ні вночі!
– Ні, мій справдешній клоун, – Барбора поквапилася виправити двозначність. – Актор-аматор. Він у Вільнюсі в рекламних акціях працював, а тут наразі тільки на вулиці… А на вулиці багато не збереш. Ось якби він французьку вивчив!
– Справжній клоун? – Кругленькі очі Айши спалахнули щирим зацікавленням. – Він ходить на «Марші де клуні»?
– Куди? – перепитала Барбора. – На ринок клоунів?
– Ну, так, – закивала Айша. – Мені розповідали, що коли їх багато, вони дуже смішні!
– А де цей ринок?
– Десь на рю де Севр, біля університетської лікарні!
– Рю де Севр, – повторила Барбі, намагаючись запам’ятати назву вулиці.
Озирнулася на бармена, попросила кави.
За вікнами кав’ярні звідкілясь засяяло сонце. Неяскраве і, мабуть, потомлене від повсякденної боротьби із хмарами, які не давали йому досвічувати до землі та людей.
Вони обидві – Айша та Барбі – обернулися, помітивши проміння, що потрапило всередину кав’ярні. Айша витягла жменю дріб’язку та виклала дрібними монетами біля горнятка оплату за каву.
– Даруйте,
Щось зимно
