Її треба було просто пережити. Але для цього знову ж таки потрібен заробіток. Бажано постійний. І тоді можна буде спочатку оплачувати маленький затишок, а потім, якщо все буде гаразд, то і більший!
Клаудіюс ще раз помив голову, намагаючись отямитися від неприємного запаху чаду. Згадав запах батьківської автомайстерні і запах батька, котрий перекочував із майстерні в їхню квартиру і прижився в ній. Мама іноді скаржилася на цей «аромат» бензину і мастила для двигунів. Іноді відправляла його в душ. Але запах нікуди не зникав, і найчастіше вона його просто не помічала. Точніше – помічала його тільки, коли хотіла зауважити, коли треба було знайти причину для свого невдоволення. Певна річ, зі своєї роботи жодних яскравих запахів вона принести не могла. Які запахи в лікарні, де вона працювала старшою медсестрою? Запах накрохмаленого білого халата? Запах валер’янки? Запах ліків і нашатирного спирту? Ні, вона всі ці аромати залишала на робочому місці. Як їй це вдавалося, Клаудіюс досі не міг збагнути. Хіба буває робота, яка не передає працівникам свої запахи? А якщо б йому довелося спалювати папери щодня? І за це дуже добре платили? Щоб тоді сказала Інґрида?!
Клаудіюс зітхнув і окинув сумним поглядом кухоньку. Тут для них, природно, бракувало місця. Їхній простір вимірювався кроками, і жодна лінія їхнього простору не перевищувала трьох-чотирьох кроків. Чотири кроки – це довжина їхньої кімнати. Хоча, якщо захотіти, то можна розтягнути ці два з половиною метри на кроків вісім. Але навіщо? Реальність йому відома. Ця реальність – некомфортна та й тимчасова, але термін її тимчасовості залежить тільки від нього самого! Треба менше спати та старанніше шукати нормальну роботу! Але ж він і зараз не спить. І думає саме про це! Клаудіюс заспокоївся. Ні, він не ледачий, він не гальмо, він думає про майбутнє, поки кохана спить і, можливо, бачить це прекрасне майбутнє в кольоровому англійському сні?!
У коридорі рипнули двері. Потім кроки. Потім тиша, немов хтось вийшов і прислухався. Клаудіюс завмер. Знову крок чи два порушили відносне нічне затишшя. І Клаудіюс збагнув, що зі своєї кімнати вийшли сусіди.
Клацнув замок дверей до помешкання. Та Клаудіюс нахилив голову. Адже з тих дверей ти натикаєшся відразу на колодязь перед їхнім напівпідвалом. І далі вже підіймаєшся залізними сходами якраз повз кухонне віконце вгору, на рівень тротуару.
Ще одне клацання вхідних дверей, і за кухонним вікном пропливли два силуети. У хлопця на плечах рюкзак, а в дівчини у руці – спортивна торба. Вони підіймалися сходами майже безгучно. Клаудіюс заворожено провадив їх поглядом. Куди вони? Навіщо?
Кілька хвилин після цього і собі вийшов із кухоньки в коридор. Зупинився перед дверима в кімнату сусідів. Побачив залишений у замковій щілині ключ. Потягнув двері на себе – вони піддалися.
Кімнатка за дверима нагадувала їхню тимчасову спальню. Теж одне ліжко, два стільці, невеликий квадрат дзеркала на стіні. На ковроліні підлоги – порожні бляшанки з-під пива. І поруч упаковка чотирьох повних бляшанок пива, скованих пластиком.
«Отже, повернуться», – Клаудіюс усміхнувся,
