бутерброд із шинкою.
Рената поставила в правому кутку дошку для прасування, витягнула праску. Хотіла було увіткнути виделку праски в розетку, але побачила, що та зайнята. З неї стирчала стара виделка, від якої дивний грубий дріт тягнувся до «чорної скриньки», що стояла під стіною в сумці.
– Можна твою «чорну скриньку» вимкнути? – В голосі Ренати прозвучали нотки роздратування.
– Взагалі-то вона твоя, – відповів із кухні Вітас і тут же вигулькнув звідти. – Ну, або наша! – виправився він.
Рената нахилилася, висмикнула за шнур виделку з розетки. Ввімкнула праску.
– Чим ти думав, коли її сюди віз? – спитала спересердя.
– Не гнівайся, – попросив Вітас. – А то вона все записує! Це все ж магнітофон!
Рената невдоволено похитала головою й промовчала. Взялася за прасування.
Вітас вийшов із кухні.
– Може, хочеш сам попрасувати? – спитала вона, не витримавши його погляду, який здався їй поблажливим і співчутливим одночасно.
– У мене так не вийде, – м’яко відповів Вітас.
Годині о сьомій вона зварила вермішель і відправила Вітаса покликати дідуся на вечерю.
– Він не відчиняє, – повідомив Вітас, повернувшись із коридора.
Рената сама вирішила покликати старого Йонаса. Гупала з хвилину в двері і, не дочекавшись відповіді, зайшла. Старого в оселі не було. Вона взулась і накинула куртку. Вийшла в морозну темряву. Пройшлася до комори і побачила діда, котрий сидів на винесеному з дому стільці біля могили Барсаса. Дід сидів нерухомо, комір кожуха був піднятий і закривав його сиву голову майже до тімені.
– Ти замерзнеш! – гукнула Рената.
Підбігла до нього, присіла навпочіпки, зазирнула в обличчя.
– Не замерзну! – вперто промовив старий Йонас.
– Слава Богу! – видихнула з полегшенням внучка. – Я злякалася, що ти вже замерз!
– Та я тільки п’ять хвилин, як вийшов, – зізнався дід. – Захотілося відчути, як воно – бути собакою взимку і на холоді…
– Я вечерю спорядила, прийдеш?
Дід похитав головою.
– Посиджу поки тут. Їсти все одно не хочеться.
Повечеряли вони вдвох, а потім Рената попросила Вітаса скласти дідові компанію у дворі.
– Візьми бальзам і чарки, побалакай із ним, а потім заведи у будинок! – попросила вона.
– Ну, ти з мене якогось соціального працівника робиш! – без злості виголосив Вітас, піднявшись з-за столу.
Одягнувся, вийшов із стільцем надвір. Сів поруч із Йонасом, налив дві чарки «Жальгіріса». Одну дідові простягнув.
– Для зігріву! – сказав.
Старий чарку взяв. Випив одним ковтком, крякнув і повернув. Недовго думаючи, Вітас наповнив її ще раз, а свою також одним ковтком осушив.
– Ви тут усе життя прожили? – спитав, простягаючи другу чарку.
Дід
