португальського корабля. Він рішуче відмовився від платні за моє перебування на судні й повернув усі речі, що мені належали. Окрім баркаса він купив у мене за шістдесят дукатів обидві звірині шкури, дві рушниці, залишок воску і заплатив за ящик із винами й лікерами. Таким чином, я ступив на гостинну землю Бразилії, володіючи невеликим капіталом, яким сподівався розважливо розпорядитися.
У мене була змога відразу повернутися додому, але я вирішив випробувати себе в якійсь справі, щоб розбагатіти й не з’являтися до батька й матері з порожніми руками.
Капітан-португалець, єдиний мій тутешній знайомий, якось запросив мене на обід до свого близького приятеля. Це був заможний чоловік, власник заводу з переробки цукрової тростини і величезної плантації, що прилягала до нього. Згодом я часто навідувався до цього чоловіка і розпитував про тонкощі цукрового виробництва. Побачивши, як непогано живеться плантаторам, я почав клопотатися про дозвіл оселитись у Бразилії та придбати тут землю. Водночас я розмірковував, як одержати з Англії гроші, що зберігались у вдови мого друга.
Дозвіл я дістав і, витративши більшу частину свого капіталу, придбав ділянку необробленої землі. Можна було починати будувати садибу, облаштовувати плантацію й купувати все необхідне в землеробстві та домашньому господарстві.
Тим часом португальський корабель, який урятував нас із Ксурі, знову готувався відплисти до Європи, і я доручив капітанові всі мої клопоти в Англії. Я написав удові листа, де розповів про свої пригоди: рабство, втечу, чудесний порятунок і нинішнє моє становище. У листі містилося прохання розпорядитися моїми грошима, цілком довірившись капітанові– португальцю, таким чином: придбати на сто фунтів ті інструменти й знаряддя, що знадобляться мені для справи, і накупити якомога більше різноманітних англійських товарів, які високо цінувалися в тутешніх краях і могли бути продані з великим прибутком. Залишок капіталу я просив добру жінку зберігати у себе, як вона люб’язно робила це й раніше.
Капітан точно виконав моє доручення: прибувши в Ліссабон, він зв’язався з удовою через англійських купців. Діставши мого докладного листа, вона не тільки охоче виконала все, про що я прохав, а й передала капітанові як подяку за мій порятунок досить значну суму. Цими коштами капітан розпорядився на свій розсуд, і це було несподівано для мене, але дуже розумно: він найняв у Португалії чоловіка, який згодом став моєю правою рукою, оскільки чудово розумівся на вирощуванні та обробці цукрової тростини. Контракт із ним був укладений на шість років.
Щойно мій вантаж прибув до Бразилії, я, міцно обійнявши капітана, натхненно взявся до роботи. Віднині я міг уважати своє майбутнє досить забезпеченим.
Моїм сусідою по земельній ділянці виявився португальський плантатор, родина якого походила з Англії. Звали його Велс, він із дитинства знав англійську мову, що допомогло нам зійтися. Свою плантацію Велс заклав зовсім недавно, і це нас іще більше зблизило. У нього, як і в мене, оборотний капітал
