і два різні черевики. Поглянувши в бік корабля, який досі сидів на мілині, я жахнувся від думки, як далеко я від нього перебував, і знову подякував небу за диво, яке сталося зі мною…
Настав час роздивитися. Радість моя зникла дуже швидко: хоча я й урятувався, острів, судячи з усього, був незаселений. Мій мокрий одяг був подертий на клоччя, а іншого було ніде взяти, я відчував нестерпний голод, але мені не було чим підкріпити себе, я не мав навіть прісної води. І найжахливіше було те, що, крім табакерки й невеликого ножа, при мені не виявилося зброї, щоб здобути хоч якусь їжу або захиститися від диких звірів. Єдине, що спало мені на думку, – це пошукати схованку, у якій можна було б переночувати. Я усвідомлював, що перш за все треба відпочити й набратися сили, а вже потім шукати вихід зі становища.
Тим часом почало сутеніти; я пройшов близько чверті милі вглиб острова, поки не натрапив на гіллясте міцне дерево; на моє щастя, неподалік нього дзюрчав струмок. Утамувавши спрагу і пожувавши тютюну, який уцілів у моїй табакерці, я заліз якомога вище на дерево. Відчуття голоду притупилося. Я знайшов зручну широку розсоху, вирізав із гілки важкий кийок для захисту, накидав у розсоху листя, ліг і миттю провалився в сон, ніби в глибоку чорну яму.
Уранці я прокинувся, як не дивно, бадьорим і відпочилим. Сонце вже світило, вітер зовсім ущух, погода була ясна. Я поглянув у бік моря – наш корабель звідси було видно як на долоні. Він був набагато ближче до місця моєї ночівлі, ніж до тієї частини узбережжя, куди мене винесли хвилі. Судно все-таки витримало шторм, і я подумав, що найперше треба дістатися його, щоб здобути провізію та одяг.
Я попрямував до берега, уважно оглянув його і раптом помітив удалині нашу шлюпку. Вочевидь, її теж викинуло бурею на узбережжя. Я кинувся був до шлюпки, але мій шлях перетинала невелика, та глибока затока завширшки півмилі. Нічого не лишалося, хіба що повернути назад і пошукати інший спосіб дістатися корабля, на якому я сподівався знайти хоча б щось корисне для себе.
На морі був повний штиль, почався відплив, і я скористався цим, щоб потрапити на корабель. Він стояв лишень у трьохстах метрах від мене, нахилившись на мілководді, величезний і на вигляд неушкоджений. Мені стало гірко – якби ми не залишили судно і перечекали бурю, то всі були б живі… Але що було робити? Я стрибнув у воду і поплив. Одначе незабаром я зрозумів, що хоча моя мета й близька, потрапити на корабель майже неможливо. Я проплив довкола нього двічі, поки не помітив кінець линви, який звисав майже до самої води. Насилу мені вдалося вхопитися за нього і видертися на бак.
Трюм судна був заповнений водою, але, сівши на мілину, воно зав’язло в мулі таким чином, що корма піднялася високо над морем і ця вся частина залишилася непошкодженою й сухою. На кормі майже все вціліло. Провізія та одяг були в доброму стані, отже, насамперед я перевдягнувся і набив кишені сухарями. Потім попрямував до кают-компанії, щоб як слід попоїсти й ковтнути для бадьорості рому. Життя більше не здавалося мені похмурим. Запасів харчів на найближчий час мало вистачити, хоча залишалося питання: як
