на березі, і мене мучили побоювання, що звірі пошкодять мої їстівні запаси. Одначе, повернувшись, я не помітив слідів непроханих гостей. Лише на одній зі скринь грілася на сонці тваринка, яка віддалено скидалася на дику кішку. Я скинув рушницю; тваринка зістрибнула і спокійно всілася на землю, без страху розглядаючи мене, ніби хотіла познайомитися. Отримавши в подарунок сухар, вона згризла його і, не дочекавшись нового пригощання, втратила до мене цікавість і сховалася в густих манграх.[2]
Я хотів був відкоркувати важку бочку й розкласти підмоклий порох, щоб висушити його, але потім вирішив спорудити намет із парусини, нарубавши колів і тичин. Для цього довелося прогулятися в гай до обніжжя пагорба. Потім я переніс до намету все, чому могли зашкодити спекотне сонце або раптова злива, а навколо звів огорожу з барилець і порожніх ящиків. Вхід до сховища зсередини я затулив дошкою, а зовні – найміцнішою скринею. Поруч із нею я влаштував собі ліжко. Добре повечерявши, я рано ліг спати, не забувши покласти поряд заряджену рушницю.
Мені здається, ніхто з тих, що пережили морську катастрофу, ще не мав такої величезної кількості речей. Мій намет являв собою справжній склад. Проте я вважав, що й цього не досить. Поки корабель залишався на мілизні та був непошкоджений, я щодня поповнював свої запаси. Особливо вдалою вийшла третя експедиція, коли я доправив на берег усі снасті, линви, троси, мотузки й парусину. Велике вітрило я розрізав на шматки й згодом перевіз частинами. Потім я зібрав письмове приладдя, книжки, посуд і різноманітні дрібниці: від ґудзиків до ниток, голок і наперстків.
І ще одній несподіваній знахідці я зрадів. Я знову дослідив корабель, уже впевнений, що там нічого годящого немає. Аж раптом знайшов на камбузі велику бочку з сухарями, три барильці рому, ящик із цукром і мішок чудового борошна, яке не було пошкоджене водою, як багато інших продуктів. Сухарі я вийняв із бочки і, загорнувши у шматки парусини, разом із рештою здобичі перевіз до свого складу.
Лишалося забрати залізні й дерев’яні частини корабля, які я був у змозі зняти. Для цього, дочекавшись відпливу, я знову пустився вплав. Із решти рей я спорудив широкий спеціальний пліт зовсім іншої конструкції, що забрало кілька годин. Завантаження виявилося нелегким і повільним, до того ж я прихопив грубі якірні линви – їх також довелося розрізати на частини. Нарешті я відчалив, але успіх цього разу від мене відвернувся. Увійшовши до бухточки, я не зміг упоратися з громіздким і неповоротким плотом – він перекинувся, і я разом із вантажем опинився у воді. Сталося це неподалік берега, тому мені було легко виплисти, але все, здобуте так тяжко, пішло на дно. Особливо я шкодував за залізом; проте, коли почався відплив, я витяг на берег більшу частину линви і кілька листів заліза. Для цього мені довелося пірнати безліч разів.
Попри те що я перевіз уже майже все, що можна було, я, як і раніше, не хотів розлучатися з кораблем. Коли я знову вплав вирушив у дванадцяту – й останню – свою експедицію, раптом зірвався вітер. Одначе я не зважив на це. Раніше я
Мангри – зарості вічнозелених дерев і чагарників із надземним дихальним корінням.
