чекати немає звідки, і припинив пильно вдивлятися в морську далечінь, життя з його щоденними клопотами й турботами цілком захопило мене. Я навіть почав знаходити в ньому приємності й маленькі радощі…
Мій намет уже був пристосований до проживання. Частокіл я закінчив, і тепер моє житло мало вигляд укріпленого форту. Із зовнішнього боку я насипав уздовж частоколу земельний вал заввишки два фути. Окрім того, я спорудив навіс із гілля, і моє подвір’ячко опинилося ніби під покрівлею, що захищала його від дощу. Оскільки речей у мене було безліч і вони захаращували намет, я вирішив поглибити печеру, де розташовувався мій льох. Окрім льоху мені була потрібна простора комора. Досвід я мав, отож працював легко, виносячи, як і раніше, вийняту землю назовні. Тепер я знав, що хижаків боятися не треба, і мені спало на думку прорити ще й підземний хід, який вів би за огорожу. Я здійснив задум, і в мене вийшла склепінчаста галерея, яка згодом не тільки була мені шляхом до намету, а й значно розширила мою комору. Я постійно користувався своїм потаємним ходом, повертаючись із полювання або з берега моря.
Коли з коморою та підземним ходом було закінчено, я взявся до виготовлення меблів, щонайперше столу і стільців, без яких я так і не звик обходитися. Я не міг ані пообідати як слід, ані зробити запис у щоденнику, ані відпочити, особливо якщо погода була вогка й дощова. Досі я ніколи в житті не столярував, та де подітися – за що тільки не візьмешся, якщо відчуваєш потребу в чомусь! Я вмів обчислювати, мав знаряддя, решта ж залежала від мого працелюбства й терплячості.
На стіл і два стільці пішли короткі дошки і бортова обшивка – їх я привіз із корабля; коли ці меблі були готові й розставлені в наметі, я заходився робити полиці й лаву для комори. Корабельні дошки я використав усі, тому нові мені довелося виготовити власноруч за допомогою пилки, сокири й рубанка. Саме ці прості інструменти допомогли мені спорудити масу потрібних речей, хоча ніхто до мене не столярував таким чином і не витрачав на це стільки часу. Мені знову доводилося вирушати до гаю, вибирати годяще дерево, валити його, очищати стовбур від гілок, розпилювати на дошки і тільки потім обробляти рубанком.
Полиці я припасував у льоху та коморі, одну над одною, в кілька рядів, на лаві розставив ящики й барильця, а в коморі розклав по полицях інструменти, цвяхи, бурав, молоток та інші дрібниці. Також я вбив у стіни дерев’яні кілочки – для рушниць.
Якби мої володіння відвідав гість, мені не довелося б червоніти: у мене все було напохваті та як годиться, сяяло чистотою, і я не приховував би, що пишаюся собою. Розмірковуючи, я захопився і почав мріяти про те, як колись зможу показати кому-небудь плоди своєї праці. Я був готовий мати бажане за дійсне: якось, коли я сидів на березі моря, мені навіть здалося, що біля самого обрію майнуло вітрило. Серце моє стислося, і я гірко розплакався. Крізь сльози я жадібно вдивлявся туди, де, як і раніше, було порожньо – як учора, як багато днів поспіль…
Коли я завершив облаштовувати свій будинок, життя увійшло у звичне річище. Я почав свої записи і вів щоденник, поки не висохла остання краплина чорнила.
Розділ 14
Щоденник
