гризуни, лаялися папуги, стихли колібрі; і я був щасливий, що залишився живим. Я радів через те, що забезпечив себе майже всім необхідним, не розгубився й не полінувався перевезти з корабля. Як би мені було зараз, якби корабель не сів на мілину так близько до острова? Я добре запам’ятав свою першу ніч на розгілці дерева… Тепер у мене було всього досхочу, надто ж я був задоволений наявністю двох рушниць; коли закінчаться запаси пороху й зарядів, спало мені на думку, я знайду спосіб обійтися без зброї та добувати собі їжу.
Десь на десятий день мого життя на острові я зрозумів, що незабаром втрачу лік дням. Коли я сюди потрапив, було, пам’яталося, тридцяте вересня, період осіннього рівнодення.[4] Проте в цих широтах сонце стоїть просто над головою, і його висота над обрієм майже ніколи не змінюється. Вбивши великий дерев’яний стовп напроти того місця, куди викинуло нашу шлюпку, я вирізав на дощечці напис: «Тут я ступив на берег 30 вересня 1659 року» і прибив дощечку до стовпа. На стовпі я щодня робив карби: шість коротких, сьому, недільну, – довшу. Карби, що позначали перший день місяця, я робив іще довшими й глибшими. Тепер у мене був календар.
Набагато пізніше, розбираючи привезені мною з корабля скрині, я знайшов-таки серед них папір і чорнила. Циркулі, компаси, навігаційні прилади, підзорна труба, географічні мапи і книжки лежали на самісінькому дні. Окрім того, я тоді захопив і дещо з власного багажу: кілька книжок португальською мовою, зокрема й молитовник, зошити і прекрасно надруковану в Англії Біблію.
Розділ 13
Терпіння і праця
У нас на кораблі були дві кішки й собака.
Кішок я перевіз на берег іще на першому своєму плоті, а пес просто стрибнув у воду і поплив за мною. Протягом тривалих років він вірно служив мені та був добрим товаришем, дарував хвилини радості й замінював спілкування з людьми. Ми розуміли одне одного з напівпогляду, єдине, чого мені бракувало, так це те, що пес не міг розмовляти.
Я вирішив записувати все, що зі мною відбувалося, і всіляко заощаджував чорнила, хоча розумів, що з часом вони все одно закінчаться, а разом із ними настане край і моїм записам.
Час минав, і в мене не лишилося ниток, голки затупилися й зламались, одяг потріпався; попри великий запас різноманітних речей, мені багато чого не вистачало. У мене, наприклад, не було ні заступа, ні кирки; мені не було чим обробляти землю – а я розмірковував над тим, щоб зайнятися землеробством.
На те, щоб остаточно влаштуватися на острові, тримати в порядку мій склад і ще ґрунтовніше укріпити огорожу, знадобився майже рік. Найскладніша й найвиснажливіша робота полягала в тому, щоб нарубати в гаю грубезного суччя і молодих стовбурів, обтесати, розпилити, а потім дотягти до майданчика. Вбиваючи кілки огорожі, я спочатку використовував важке гілляччя, аж потім згадав, що в мене є залізна ломака, і порався набагато швидше. Проте особливо поспішати мені було нікуди. Покінчивши з частоколом і льохом та діставши
Осіннє рівнодення починається 23 вересня.
