style="font-size:15px;"> В тиші, що запанувала в покої, лунало якесь тихе хлюпотіння, плюскіт і гомін води, котра мовби текла попід самою підлогою.
– Що це? – спитав Бумблякевич.
– Полтва. Під нами тече Полтва.
Бумблякевич підійшов до полиць і ковзнув очима по книгах: «Стратегія і тактика партизанської боротьби в умовах совєтської системи», «Підручник підпільника», «Довідник з вибухових речовин», «Змайструй сам», «Життя в бункері», «Історія УПА», «Книга народного умільця», «Проблема зброї в запіллі». Автором усіх цих книг значився д-р Мирон Джавала. Бумблякевич розгорнув одну-другу і з подивом побачив, що видані вони не десь за кордоном, а таки тут: Львів, видавництво «Машінґвер».
– Фантастика! – не втримався. – То ви й видавництво своє маєте?
– Аякже! Колись давно вивезли на сміттярку старі друкарські верстати і шрифти. От ми їх почистили, відладнали – працюють як годинники. Маємо тут свою папірню, видаємо газети і часописи. Одне слово – усе як у людей… Ага, ось і пан маґістр! Моє шанування, мої ґратуляції!
До покою швидким і рішучим кроком увійшов високий чоловік середнього віку. Бумблякевич впився в нього очима і не міг зрозуміти, навіщо пан Зеньо здурив, наче б маґістрові за сімдесят, коли на вигляд він тягне ледве на сороківку.
– Пане Зеню, радий вас бачити, – сказав Джавала. – Давненько ви до нас не залітали.
– Не хочу пана маґістра від державних справ відривати. Але нині забрів у наші краї пан… е-е-е… Бум… Бум…
– Бумблякевич, до вашої ласки.
– Еге… І, як виявилося з подальшої розмови, пан Бумблякевич історик і то з патріотичними переконаннями.
– Істориків нам бракує, – кивнув Джавала.
– От я й кажу, – вів далі пан Зеньо, – чого б панові Бумблякевичу та й не взятися до написання історії нашої сміттярки.
– Прекрасна ідея, – потвердив Джавала. – Я давно підшукую людину, котра б зуміла оспівати наш край. І то не тільки в історичному розрізі, але й створити щось на зразок енцикльопедії. Себто описати його ґеоґрафію, світ фльори і фауни, етноґрафію і фольклор, а також світ мистецтва. Бо у нас є й літератори, і малярі. Робота ця копітка і, звичайно, потребує фінансової підтримки. А її вам може забезпечити княгиня Даґмара фон Шруботяг з тих самих Шруботягів, що родичалися зі старими Габсбурґами.
– О, її світлість буде незмірно втішена, – потер руки пан Зеньо. – Я навіть думаю, що княгиня виділить для пана Бумблякевича один зі своїх розкішних покоїв.
– Без сумніву. В палаці княгині розташована Національна бібліотека і багатющий архів.
У Бумблякевича радісно затьохкало серце. При згадці про бібліотеку здалося, що він помер і потрапив саме в рай.
– У мене нема слів, – нарешті видушив із себе. – Це, можна сказати, моя мрія – запорпатися в книги і ні про що більше не думати.
– О, власне, – засміявся Джавала, – тут вас ніхто не буде відволікати. Окремі розділи цієї енцикльопедії можна писати вже, просто в бібліотеці, адже польові
