Лист незнайомої (збірник). Стефан Цвейг
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Лист незнайомої (збірник) - Стефан Цвейг страница 34
Вони підійшли зовсім близько. Уже біля самого готелю відстань між ними збільшилася. Цікаво, чи подивляться вони нагору? Але вони не подивилися. «Ви забули про мене, – із люттю і потаємним тріумфом подумав Едґар. – Але я про вас не забув. Ви, мабуть, думаєте, що я сплю або що мене взагалі не існує, але ви ще пошкодуєте про цю свою помилку. Я стежитиму за кожним вашим кроком, аж поки не вирву в цього негідника його таємницю, цю жахливу таємницю, яка не дає мені спати ночами. Я розірву вашу дружбу. Я не сплю».
Обоє поволі наближалися до входу. І коли вони один за одним заходили до готелю, їхні тіні на мить знову злилися і єдиною чорною тінню прослизнули в двері. І майданчик перед готелем знову спорожнів і виблискував у місячному світлі, ніби широке засніжене поле.
Едґар відійшов од вікна. Він важко дихав і здригався від жаху. Він ще ніколи в своєму житті не опинявся так близько від таємниці. Світ хвилювань, захоплюючих пригод, світ убивств і обманів у його уяві досі завжди був розташований лише у книгах, у казках, у мріях, у несправжньому і недосяжному житті. Але тепер він відчув себе у самій гущі цього жахливого світу, і вся його істота пережила сильний струс через цю несподівану зустріч. Ким був цей таємничий чоловік, який так раптово вдерся у їхнє спокійне існування? Невже він справді вбивця і тому весь час намагається завести його матір у якийсь віддалений безлюдний і темний куток? Здається, найгірше ще попереду. Але хлопець не знав, що йому робити. Вирішив, що завтра ж напише або дасть телеграму батькові. Але чи не буде це надто пізно? А що як найстрашніше станеться ще сьогодні ввечері, адже мати ще не повернулася і цей ненависний чужий чоловік усе ще поряд із нею.
Готельний номер, у якому мешкали Едґар із мамою, окрім звичайних дверей, мав ще декоративну портьєру, яка прикривала вхід до кімнати з боку загального коридору. Між дверима і портьєрою був проміжок завширшки із шафу. Едґар затиснувся у цю вузьку темну щілину і дослухався до кроків. Він вирішив ні на мить не залишати матір саму. Тепер, опівночі, коридор був порожнім, освітленим однією-єдиною лампою.
Хвилини тягнулися для хлопця нестерпно довго, але нарешті він почув обережні кроки на сходах. Насторожено прислухався. Це не була рішуча хода людини, яка прямує до своєї кімнати, а ледь чутні кроки, які все завмирали і сповільнювалися, ніби хтось дуже важко підіймався стрімкою і безкінечною стежкою.