кивнула.
– Знаєш, Людко? Пішли й справді туди. Трохи посидимо.
– Для алібі?
– Просто так. Ноги додому не несуть.
Залусківський щоночі ганяв зі свого мехдвору шанівських підлітків, а для них, здавалося, краще місце зустрічі й уявити важко. Зберуться під трактором чи в комбайні – і сидять по півнóчі.
Катерина з Людкою дійшли до приватної власності Залусківського, всілися під комбайном.
– Оце тепер думаю… – озвалася Людка після довгої мовчанки. – Мабуть, старою дівкою буду.
Катерина відповісти не встигла, аж тут – кроки чиїсь.
– Мамо рідна, – Людка шепоче. – Це вони! Я боюся…
– Сашко-о! Сашко! – чують, гукає тітка Раїса.
Прийшла до комбайну.
– Дівчата? Це ви тут? – стала. – А Сашку із Сергієм часом не бачили?
– Не бачили, – шепоче Катерина, а Людка зі страху:
– А чого це ви, тітко Раїсо, про Сашка із Сергієм у нас питаєте? Хіба ми – хвости їхні?
– Та де ж вони ділися? – тітка Раїса Людку ніби не чує. Озирається.
І пішла далі.
– Сашко! Сашко-о!
Сашко сидів на простирадлі й дивився на свій розпухлий, посинілий пеніс, повний застиглого парафіну.
– Серьога… Я ворухнутися не можу. Болить…
Сергій лежав горілиць і захлинався від сліз.
– Суки! Стерви погані… Ми заради них… Суки, – вив тоненько. – Так перепаскудити перший секс!
– Перший? Ти ж казав…
– Саня, не чіпляйся, курва!
– Серьога… Я ворухнутися не можу… Шукай швидше свою інструкцію. Треба все назад вертати, – Сашкові вже й говорити несила було. У голові паморочилося, тіло трусилося, як у лихоманці.
Сергій спробував ворухнутися.
– Ку-урва! Що ж це таке?! Наче гирю стокілограмову хто підвісив…
– Скоріше…
Сергій доповз до рюкзака, знайшов папірець.
– Написано… Що посікаєш, парафін розплавиться і сам зіллється.
– Давай сікати.
Тужилися щосили. Не допомогло. Під простирадлами хлюпало, а парафін так і не розплавився.
Сашко сидіти вже не міг. Ліг у загиджене простирадло боком. Сергій тремтів поряд.
– Саня, треба щось робити.
– От… я зараз… сил наберуся… – Сашко йому. – І виколупаю той парафін.
– Пішли…
– Куди? Я з таким добром у село не піду.
– Пішли до Килини. Кажуть, вона все чисто лікує.
– Нащо мені той сором… Сам… виколупаю…
Над ранок, коли стало видно все навкруги, Сашко обдивився себе – і заплакав:
– Мамо рідна!..
Поліз гвіздок зі стіни виривати.
– Саня, не треба, – просив Сергій і вже сам не розумів, що ж тоді треба.
Сашко видер гвіздок, глянув на друга.
– Якось воно буде. А ти до Килини добирайся. Може, і…
Сергій
