розкладачці – цукерки, чіпси, жувачка. А оце – до зими. Пальта різні, куртки чоловічі й жіночі, модні шарфи з китицями. Хух!.. То що?
– Миколо, а олією візьмеш? – спитала сумна тітка Орися, яка тільки-но чоловіка поховала.
– Гривня за літру! – оголосив Микола, і шанівці захвилювалися.
– Та хіба так можна?! Що то за ціна? Нам Залусківський по два п’ятдесят за літру рахував, коли олією за трудодні віддавав.
– Що мені до вашого Залусківського?! Я собі своє міркую. Гривня за літру. Або гроші!
Мамка обскакала оком усі розкладачки і до Катерини:
– Доню, давай татка спочатку взуємо, а потім уже…
– Добре… Я поки все чисто роздивлюся.
За п’ять хвилин татко вибрав кирзові чоботи й теплу сорочку в карту, запхав обнови до сітки. І мамці:
– Піду до кіоску. З мужиками побалакаю…
– Ой, Льончику, гляди мені. У нас роботи сьогодні – краю не видно.
– Яка така робота?
– За Килимівкою на полі багато буряків лишилося…
– У мене й так поперек рипить, а ти хочеш, аби я знову мішки на горбу пер?.. Та не лупай! Підемо. Я… пити не буду.
Татко пішов, а Катерина мамку за руку вхопила.
– Мамцю! Очі розбігаються!
– А ми по порядку. Ходім пальта дивитися.
Катерина влізла в дешеву китайську курточку, розцяцьковану штучним хутром, розпромінилася.
– Таж гарно, мамо! Ти дивись…
– Коротенька якась. Між ноги дути буде.
– А онде така сама, тільки довша.
Зупинилися на рожевому, твердому, як скло, пальті з білим хутряним капюшоном.
– І скільки? – гукнула мамка до Миколи.
Микола придивився, рукою маше.
– А-а-а! Так і бути. За двісті віддам.
– Скільки?! – мамка аж присіла. – Ти що, з глузду з’їхав?
– Тітко, це ви ненормальна. Таж такі дешеві ціни тільки в мене. Ви в люди поїдьте – з розбитим серцем повернетеся.
– Та де ж такі гроші взяти? – мамка на Катерину дивиться, а та стоїть у пальті рожевому, й ув очах сльози бринять.
– Добре, сто вісімдесят, – змилувався Микола.
– А якщо половину грошей зараз, а половину – через місяць?.. – мамка просить.
– От, тітко, яка ж ви хитра! Та вже хай так і буде, бо дівча ваше зараз розридається.
Мамка гроші Миколі відрахувала, з Катерини пальто стягла, в поліетиленовий пакет склала.
– А чобітки хай чекають, поки свиню заколемо, – каже.
– Мамцю! Мамцю рідненька! Ну скажи, яке пальто гарне! От ні в кого такого пальта не буде!
Мамка Катерину по волоссі погладила і сміється.
– А ще сюрприз маю…
– Який?
– От тобі цілісіньких п’ять гривень. Хоч – прокладок накупи, хоч – журнал чи цукерок.
– Я знаю! Знаю що… Я
