ти ж юдо клятий, даремно ти проти мене пішов!!!
Князь Сангушко проревів так голосно, щоб його напевно почули. Після чого скомандував Анджею набагато тихіше:
– Ламай двері й не барись!..
Двічі вмовляти силача не довелося: він обрушився на дошки всією своєю міццю. Із шостого удару двері з тріском репнули й розвалилися навпіл. Мружачись від денного світла, що після темного підвалу здавалося надзвичайно яскравим, Дмитро Федорович та Анджей вирвалися з пастки. У кухню вбігли саме в той момент, коли трактирник і його челядники намагалися розтягнути барикаду, щоб відкрити вхідні двері.
Анджей вхопив зі столу перше, що трапилося під рукою (це був горщик з якоюсь їжею) і жбурнув у голову віроломному трактирнику. Від удару об голову горщик розлетівся на всі боки феєрверком глиняних черепків і недоїдків. Стогнучи, хазяїн повалився на підлогу, нажахані челядники розбіглися.
Тим часом люди пана Зборовського продовжували наполегливо гепати в тріснуті двері, супроводжуючи кожен удар лайкою й погрозами. Дмитро Федорович із презирством глянув на трактирника.
– Нагору! – крикнув Сангушко й кинувся по сходах на другий поверх. Анджей із задоволенням завдав би зрадникові-юді ще більшої шкоди, однак переслідувачі ось-ось могли ввірватися у трактир, тому охоронець лише презирливо сплюнув на підлогу й побіг нагору слідом за паном.
На другому поверсі Сангушко й Анджей вскочили в маленьку кімнатку, ретельно закрили на засув дубові двері, присунули до них спочатку шафу, потім ліжко. З коридора вже долинав тупіт безлічі ніг: переслідувачі піднімалися сходами.
Князь підійшов до вікна, відкрив його, вибрався назовні, виліз на вкритий льодом дах. Ноги заковзали по черепиці. Щоб не впасти, Сангушко зняв сап’янові чобітки й заткнув їх за пояс. Слідом поліз Анджей, але відразу ж послизнувся, голосно скрикнув і ледь не зірвався вниз. В останню мить Дмитро Федорович встиг схопити козака за руку й утримати від падіння.
Поруч із трактиром знаходилася альтанка, оповита товстими виноградними лозами, на яких о цій порі року не було жодного листка. Коли під напором переслідувачів затріщали вхідні двері в кімнату, утікачі перескочили на дах альтанки й по лозах спустилися у внутрішній дворик. Перше, що побачили тут – це віз, навантажений глечиками, ящиками й кошиками. У віз були запряжені два величезних воли.
– Ну що, розоримо юду-трактирника? Їдемо негайно! – запропонував Анджей, підхопив батіг, що валявся на землі, і стрибнув у віз. Одразу ж з-за рогу сусіднього будинку вилетіли кілька вершників Зборовського. Вони спробували схопити Сангушка, але князь вивернувся й також скочив у візок. Анджей ляснув батогом, однак воли продовжували стояти, хоч би що.
Тоді козак добряче розмахнувся й почастував волів батогом під самий хвіст. Тварини дико заревіли й рвонули з місця вперед, не розбираючи дороги. Візок полетів, як підхоплена вітром пір’їнка.
За поворотом на втікачів чекали нові вершники. Дмитро Федорович схопив і жбурнув на бруківку великий глечик з олією, на
