Забути неможливо зберегти. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Забути неможливо зберегти - Тимур Литовченко страница 6

Забути неможливо зберегти - Тимур Литовченко

Скачать книгу

style="font-size:15px;">      – Ах, он воно як?… Ну що ж, даруйте, будь ласка, пане власкор, але ми не знали, що це настільки важливо!

      «Отож-бо, що не знали і знати не могли», – подумав Олег. Ставлячи запитання майбутньому самоспаленцю на заході для дебілів, він не називав свою посаду. Отже, інформацію хлопці узяли явно не зі списків акредитованих учасників (де вказано посаду), а просто з прес-центру. Але їх там, здається, не було… Проте вони поінформовані. Та ще й такі ввічливі…

      Дуже цікаво!

      Зненацька той, що стояв праворуч, з утаємниченим виглядом підморгнув Олегові й вкрадливо проговорив:

      – Поб’ємося на що завгодно: зараз ви, напевно, міркуєте, звідки нам відомо ваше ім’я й місце роботи?

      – На що поб’ємося?

      – На ящик шампанського! – миттю пожвавішав хлопець.

      – Тоді відпадає.

      – Тобто я б виграв?…

      – Так, – знехотя зізнався Олег. – То як же ви про все це довідалися?

      – Від нашої людини в залі, ясна річ.

      А-а-а, дідько, до чого ж просто!.. І чом би самому не дотумкати до такої очевидної речі?! Не приховуючи роздратування, журналіст мовив:

      – Ну добре, годі жартувати. Усього вам найкращого! Дайте пройти.

      – Як на мене, наша мила бесіда ще навіть не розпочалася, а ви вже йти зібралися, – промимрив хлопець, що стояв ліворуч.

      – Так, зібрався. Мені потрібно їхати до редакції, щоб терміново написати статтю за матеріалами прес-конференції.

      – Ви вважаєте, що роздобули гарний матеріал, навіть не одержавши відповіді на власне, цілком слушне запитання? – здивувався середній.

      – Не ваша справа, – огризнувся Олег. І солідним тоном додав, витягнувши з нагрудної кишені піджака картку Спілки журналістів:

      – Між іншим, отут міститься прохання всіляко сприяти власникові даної картки в роботі. Сприяти, а не перешкоджати, що навпаки карається статтею сто сімдесят першою…

      – …Кримінального кодексу України. Так-так, цілком згоден з Остапом Бендером: Кримінальний кодекс треба шанувати, – чемно кивнув правий.

      – От і не перешкоджайте, будь ласка!

      Правий зібрався щось заперечити, однак середній перебив його, повідомивши дещо зовсім несподіване:

      – Шановний власкоре чудового «Кур’єрського експреса», ми збираємося підкинути вам настільки сенсаційний матеріал, що ви миттю забудете про прес-конференцію Ростислава Маслаченка, немов про дурний сон.

      – Справді? – здивувався Олег, який не надто вірив у подібні дива.

      – Справді, Олеже, справді.

      – До речі, а вас як звати? А то до мене ви на ім’я звертаєтеся, а я такого задоволення дозволити собі не можу.

      Трійця обмінялася хитрими поглядами, і лівий мовив урочисто, навіть дещо пихато:

      – Вибачайте, ми забули представитися. Хоча ви самі ж і винні: не намагалися б ушитися від чудового дарунка долі в нашій особі…

      – Але не уникайте відповіді:

Скачать книгу