прогулятися в якусь кав’ярню, щоб вислухати нашу пропозицію. Або в піцерію – є тут неподалік пристойний заклад.
– Я нещодавно снідав.
– Ми пригощаємо!
Ех, і наполегливі ж клієнти попалися!.. Просто так не викрутишся.
– Хоча б кави за компанію вип’єте? – Портос змовницьки підморгнув. – Зрозуміло, цей божественний напій я варю краще, але не все ж одразу…
– Добре, хай буде так, від кави не відмовлюся, – нарешті здався Олег.
– От і добре! От і класно! – навперебій загомоніли новоявлені «мушкетери». – Пішли пити каву.
Затишна піцерія розташовувалася лише за два квартали від «Жовтого будиночка». Проігнорувавши молоду циганку, яка сиділа на асфальті біля входу з мертвотно-нерухомим немовлям на руках, компанія увійшла до обшитої вагонкою зали, напівпорожньої у цей час дня. Вибрали окремий столик біля далекої стіни, влаштувалися якнайзручніше.
– Вам еспресо чи американо? – чемно поцікавився Атос.
– А за лате заплатити кишка тонка? – оскільки «мушкетери» взялися пригощати, Олег вирішив не скромничати.
– Без питань!..
– Тоді мені чашечку лате. Або стривайте… іще краще мокачіно! З корицею й покришеним шоколадом.
– Цікаво, у вас в «Кур’єрському експресі» всі отакі гурмани? – набурмосившись, Портос зміряв його уважним поглядом.
– Ні, тільки найкращий власкор. Ви ж хочете мати справу з найкращим, чи не так? Бо інакше пошукайте когось іншого…
– Ні-ні, що ви! Усе гаразд, я всього лише хотів…
Та Араміс не дав договорити товаришеві:
– А може, замовимо всім по порції еспресо, зате з коньячком? По п’ятдесят грамів за співпрацю аж ніяк не завадить.
– Ви пийте, що хочете, а мені принесіть мокачіно.
– А якщо тут його не готують?
– Готують: я ж знаю всі забігайлівки в радіусі півкілометра від «Жовтого будиночка»!
– Ну, тоді покладаємося на ваше знання, пане власкор.
Поки Атос займався замовленням, Олег спробував якнайкраще усвідомити ситуацію. Отже, хлопці ввічливі, чемні, але водночас украй наполегливі й уміють домагатися свого. Хто б вони не були, а до справи підходять ґрунтовно: адже залишаючись на вулиці, вони подбали про власного спостерігача в прес-холі. У цій піцерії вони явно вперше, хоча як місце зустрічі намітили її заздалегідь. Тримаються впевнено. Схильні до примітивних штампів – на кшталт Атоса, Портоса й Араміса. Зайвого не патякають, викладати інформацію також не поспішають. У співробітництві явно зацікавлені – хоча в чому співробітництво полягатиме, ще те питання.
Що ж, уже чимало… але й не надто багато, між іншим.
Єдине, що насторожує – це завуальована спроба підпоїти співрозмовника. По п’ятдесят грамів, бачте. За співпрацю. Аякже, знаємо ми ці «п’ятдесят грамів»! Легко почнеться, а потім понесеться так, що не зупиниш.
Гм-м-м…
Нарешті Атос приніс мокачіно для Олега, плюс по три порції
