не буде.
І з переможним виглядом озирнув «мушкетерів». Портос ображено посапував, вертячи в пальцях останню галету. Атос дрібненькими ковточками потягував остиглий еспресо, дивлячись кудись убік. Один лише Араміс залишався незворушним, він і заговорив:
– Бачите, хоч вас воно й напружує, та ми зобов’язані були влаштувати цей допит із упередженням.
– Чом ви вирішили, нібито мене це напружує?
– Тому що ви самі весь час наголошуєте на тому, що маєте їхати у свій «Кур’єрський експрес».
– Ну так, маю…
– Отже, перебування з нами в піцерії вас напружує.
– Ну, добре, добре, до певної міри.
– От бачите! – енергійно кивнув Араміс. – Але повірте, це нічого не означає у порівнянні з тим, що ми хочемо вам запропонувати. Тобто вже пропонуємо написати серію репортажів для вашої газети… або для будь-якої іншої, на ваш вибір.
– Як серйозна людина, насамперед я зацікавлений у матеріалах для «Кур’єрського експреса», – з достоїнством підкреслив Олег.
– Як хочете, як хочете, – кивнув «мушкетер». – Для «Кур’єрського експреса», то й для нього. Але ж загалом має вийти хроніка серії вбивств, що стануться у найближчий час.
Спочатку Олег не до кінця второпав сенс почутого, оскільки й сам тон попередньої бесіди, і сонно-млява обстановка у напівпорожній піцерії на подібний поворот аж ніяк не налаштовували. Проте коли зрозумів…
– Стривайте, стривайте-но, – пробелькотав він, обережно відсуваючи спорожнілий келих з-під мокачіно. – Ви ведете мову про серію вбивств?!
– Авжеж, – холодно підтвердив Араміс, – найближчим часом нами запланована серія вбивств декількох негідників…
– Як, тобто, ВАМИ запланована?!
Олег відчув, наскільки широко розкрилися його очі від здивування. Він навіть відсунувся трохи, аби детальніше розглянути співрозмовників. Ну так, відносно молоді й цілком здорові хлопці, на вбивць анітрохи не схожі… Особливо цей, що назвався Арамісом: він скоріш нагадує вченого, а не «мокрушника». Але що ж він тоді верзе?!
– Цілком вірно, можу повторити для зрозумілості: ми запланували прибрати із цього світу декількох негідників. А що такого?
Атос розжував чергову скибочку лимона, від задоволення поцмокав язиком і пояснив:
– Бачите, ми, якщо можна так висловитися, є «чистильниками». Ми заходилися очистити наше місто від різних недоумків і негідників на кшталт Ростислава Маслаченка, про якого ви відгукнулися настільки несхвально. Погано те, що інші всього лише просторікують про необхідність отакого очищення, тоді як ми збираємося не просторікувати, а діяти. Конкретно.
– То що ж, ви збираєтеся власноруч убити…
– Ну що ви! Самим навіщо ж бруднитися? Тільки у крайньому випадку.
– Але як же тоді…
– Самі побачите, оскільки ми запрошуємо вас у нашу маленьку, але дружну
