що стояв у другому ряду.
– Підійди сюди!
Бобо наблизився до джипа та водія, що стояв біля авто. Коли Бобо, ставши «струнко», відав честь, водій збив з нього кашкета просто у багно.
– Як випливає з радіопереговорів, Маленький Спаситель під твоєю орудою, – мовив комендант. – Коли твоя ласка, покажи мені його.
– Ніколи не чув ні про якого спасителя, – була відповідь.
Командувач вдарив його руків’ям від пістолета. З носа Бобо цівкою потекла кров.
– Швидше! Я не хочу мокнути тут під дощем, крім того, на мене чекає обід.
– Я Бобо, капітан хорватської арм…
Командувач кивнув водієві, й той закинув Бобо голову назад так, що кров, котра цебеніла з рота та носа на червону хустку на шиї, змило дощем.
– Телепень! – гаркнув командувач. – Не існує ніякої хорватської армії, є лише зрадники! Обирай: чи ми розстріляємо тебе просто тут і зараз, чи ти зекономиш наш час. Все одно ми знайдемо його.
– А ти все одно нас розстріляєш, – простогнав Бобо.
– Певна річ.
– Чому?
Командувач повернув затвор пістолета. З руків’я крапало. Він притулив дуло до скроні Бобо:
– Тому, що я сербський офіцер, а чоловік має поважати свою роботу. Чи ти готовий померти?
Бобо заплющився, на віях висіли краплини дощу.
– Де Маленький Спаситель? Рахуватиму до трьох, потім стрілятиму. Раз…
– Я Бобо…
– Два!
– Капітан хорватської армії, я…
– Три…
Навіть у гучному шумові дощу сухе клацання пролунало оглушливо.
– Даруй, забув вставити обойму, – мовив серб.
Водій подав йому обойму. Встромивши її у руків’я, зарядив і знов звів курок.
– Остання нагода! Один!
– Я… мій підрозділ…
– Два!
– …перший піхотний батальйон…
– Три!
Знов сухе клацання. Вуковаровець у джипі схлипнув.
– Дідько, обойма порожня! Добре, нумо ще раз, із добрими бойовими набоями?
Вийнявши обойму, він встромив іншу, смикнув затвор.
– Де Маленький Спаситель? Один!
Бобо пробурмотів:
– «Oče naš… Отче наш…»
– Два!
Небо розітнулось, дощ уперіщив стіною, ніби відчайдушно силкуючись зупинити те, що відбувається поміж людей, й, дивлячись на Бобо, він не витримав, уже був розтулив рота, щоб прокричати, що Маленький Спаситель – це він, лише він один – той, що потрібен їм, а не Бобо, хай забирають його. Але цієї миті по ньому пробіг погляд Бобо і відійшов убік, й у його очах він побачив лютий наказ, побачив, як Бобо замотав головою. Потому Бобо здригнувся, кулею розірвало зв’язок душі та тіла, погляд його згас, став безживно-спорожнілим.
У цю мить підбіг молодий
