норвезького майстра. А якщо камінь закордонний, то і злочинець, можливо, не наш співвітчизник.
– Гмм…
– Що таке, Харрі?
Він відкашлявся, перш ніж відповісти:
– Намагаюся бути в курсі подій.
– Минулого разу ти заявив, що цією справою не займаєшся.
– Ну, не зовсім так.
– Скажи відверто, що тобі потрібно?
– Ну, я прокинувся через те, що побачив кошмар…
– Мені приїхати і поколисати тебе?
– Ні. – Знову пауза. – Мені снилася Камілла Луен. І ваш діамант.
– І що?
– Я, здається, дещо зрозумів.
– Ну ж бо!
– Я, щоправда, не впевнений… Але, знаєш, у давні часи небіжчикам перед похованням клали на очі монети.
– Не чула.
– Щоб заплатити човняру, який перевозить душі через Стікс, річку мертвих. Якщо душа не могла переправитися на інший берег, вона не набувала спокою. Розміркуй над цим.
– Дякую за пораду, Харрі, але я в замогильне життя і привидів не вірю.
Харрі не відповів.
– Ще щось? – поцікавилася Беата.
– Одне питаннячко. Чула, що начкрим цього тижня пішов у відпустку?
– Звичайно.
– Може, ти знаєш, і коли він повернеться?
– Через три тижні. А ти?
– Що я?
Беата почула в трубці клацання запальнички і зітхнула:
– Коли ти повернешся?
Вона почула, як Харрі на тому кінці затягнувся, затримав дихання і повільно видихнув. Потім відповів:
– А я гадав, ти у привидів не віриш.
Приблизно в той же час, як Беата поклала слухавку, в своїй квартирі від кольок прокинувся Б’ярне Мьоллер. До шостої години він лежав і корчився в ліжку, потім підвівся, повільно поснідав без кави – й одразу відчув себе краще. А коли він на початку дев’ятої прийшов на роботу, болі – на його подив – зникли зовсім. Добравшись на ліфті до кабінету, він із блаженством закинув ноги на стіл, випив кави і почав вивчати свіжі газети.
На першій сторінці «Дагбладет» під заголовком «Таємний коханець?» красувалася фотографія усміхненої Камілли Луен. Тією ж фотографією зустрічав читачів і «Верденс Ганг», але назва статті була: «Жертва ревнощів». Із усіх газет по-справжньому цікавилася правдою тільки «Афтенпостен» в оглядовій статті про злочин.
Мьоллер похитав головою, подивився на годинник і набрав номер Тома Волера, який тільки-тільки мав закінчити вранішню планерку зі слідчою групою.
– Ні, зрушень досі ніяких, – відгукнувся Волер. – Розпитали сусідів і всіх продавців у довколишніх магазинах. Перевірили таксі, які в указаний час були поблизу. Поговорили з інформаторами та перевірили алібі давніх знайомих із сумнівним минулим. Але, так би мовити, відвертих підозрюваних у нас немає. Чесно кажучи, мені не здається, що це хтось із давніх знайомих. Ознак сексуального насильства немає, гроші та цінності на місці, і почерк незнайомий.
