печеню, а вночі я прокинувся невідомо чому. Було тихо. Потім я здогадався. Вівчарка. Вона більше не вила. Потім я почув, як хтось увійшов до будинку, і чомусь зрозумів, що ми більше ніколи не почуємо того виття. Тихо відчинилися двері спальні, і я швидко заплющив очі, але встиг побачити молоток. Запахло тютюном і надійністю. Я прикинувся, що сплю.
Він протер кермо, змахуючи невидиму порошинку.
– Я зробив те, що зробив, тому що знав: Сверре Ульсен убив одну з наших. Я зробив це заради Елен, Харрі. Заради нас. Тепер ти знаєш: я вбив людину. Донесеш на мене, чи як?
Харрі мовчки дивився на нього.
Волер знову заплющив очі:
– Харрі, проти Ульсена були тільки непрямі докази. Він міг залишитися на волі. Я не міг цього дозволити. А ти міг би, Харрі? – Волер розплющив очі, повернув голову і зустрівся з ним поглядом. – Міг би?
Харрі глитнув:
– Тебе бачили в машині разом зі Сверре Ульсеном. У мене був свідок. Це тобі відомо?
Волер знизав плечима:
– Я кілька разів говорив із Ульсеном. Він був неонацистом і карним злочинцем. Це наша справа, Харрі.
– Але той, хто вас бачив, раптом розхотів говорити. Ти ж із ним поговорив? Погрозами змусив замовкнути?
Волер похитав головою:
– Харрі, на такі запитання я не відповідаю. Хоч ти і вирішив бути в нашій команді, є суворе правило: знати потрібно тільки те, що допомагає тобі в роботі. Правило суворе, зате добре працює. І ми добре працюємо.
– Ти говорив із Квінсвіком? – насилу вичавив Харрі.
– Квінсвік – це твій черговий вітряк. Забудь про нього, Харрі. Подумай про себе. – Він нахилився ближче і притишив голос. – Що тобі втрачати? Та подивися в дзеркало…
Харрі моргнув.
– Отож-бо, – сказав за нього Волер. – Алкоголік років під сорок, без роботи, без сім’ї, без грошей.
– Востаннє запитую… – Харрі хотів це вигукнути, але не вийшло. – Ти говорив із… з Квінсвіком?
Волер випростався на сидінні:
– Іди додому, Харрі. І подумай, чим ти кому зобов’язаний. Колегам? Які прожували тебе, зрозуміли, що гіркий, і виплюнули?… Начальству, яке, відчувши недобре, готове тікати щодуху? Чи все-таки ти передусім зобов’язаний собі самому? Людині, яка багато років прагне зробити вулиці Осло більш-менш безпечними в державі, що більше піклується про злочинців, аніж про поліцейських. Харрі, у своїй галузі ти – один із кращих. У тебе, на відміну від інших, є талант. А заробляєш однаково паскудно. Я можу тобі запропонувати зарплату вп’ятеро більшу, але й це не головне. Я можу запропонувати тобі повагу. Повагу! Подумай над цим.
Харрі спробував зосередити погляд на Волері, але обличчя розпливалося. Він пошукав ручку дверей і не знайшов. Бісові япошки! Понаробляють же машин! Волер перегнувся і відчинив двері.
– Я знаю, що ти шукав Роя Квінсвіка, – сказав Волер. – Розвію твої сумніви: так,
